Приключения Че в Канаде. Страница 5

Зрештою я взяла себе за дупу і написала Крістін, мовляв де мій paycheck, бо зарплати я не бачила ні разу. Та у відповідь попросила мене передзвонити їй наступного для, щоб заодно "обговорити мій професіоналізм". У повітрі запахло смаленим і я зрозуміла, що мене будуть пробувати на міцність. Ну що ж, думаю, ті хто працюють з дітьми, вже нічого не бояться. Наступного дня під час дзвінка Крістін почала завивати, що мовляв якого хуя я не відповідаю на її дзвінки і не передзвонюю. Я замість того, щоб починати сперечатися і вимагати доказів (бо у мене не було жодного дзвінка від неї), просто сказала, що на всяк випадок запишу нашу розмову і в принципі дзвоню не для того, щоб з'ясовувати питання із тим хто кому не додзвонився, я з більш приземленим " Гдє дєньгі, Біллі". Зрозумівши, що просто так мене не вкусити, Крістін почала зі мною звіряти відпрацьовані години, і в її цифрах було на 3 години менше, бо під час однієї короткої зміни мене "ніде не було видно по камерам".

Потім мене поставили на бутерброди, а потім - на касу. За цей час я на практиці перевірила всю ту теорію, що недавно вчила. Тім Хортонс хоч готує не найкращу каву і їжу, проте з точки зору харчової безпеки там все в порядку. А ось сама робота виявилася дуже виснажливою, і я зрозуміла, що готова працювати так не більше 20 годин на тиждень, тоді як Крістін кликала мало не щодня на повну післяобідню зміну, хоча підписувалася я лише на part time. Зрештою я сказала, що не хочу працювати у вихідні і тут мене перестали кликати взагалі. Півтори тижні я прокрастинувала, і не хотіла якось про себе давати знати, бо за той недовгий час роботи встигла зрозуміти, що Тім Хортонс - це не моє, навіть попри можливість з'їсти один бутерброд безкоштовно на обід - є такий привілей у стажистів.

Ріоха! 🍷 Продовження казочки від Олі. Коли я працювала у фуд-банку, там періодично ділилися інформацією щодо різних програм. Так одного дня прислали повідомлення, що біженці та перманент резиденти можуть безкоштовно пройти програму Food Handler, яка зазвичай коштує близько 200$ і цей сертифікат часто просять у пристойних харчових закладах. Я зареєструвалася, пройшла співбесіду і тест з англійської і лише після цього була зарахована на онлайн-курс. Там нас навчали премудростям харчової безпеки, а наприкінці треба було здати екзамен під наглядом цербера контролера. Зрештою, екзамен я здала, сертифікат отримала і дійсний він протягом наступних п'яти років. Після сертифіката я стала думати куди б з ним податися. Попросила Сергія розіслати своє оновлене резюме по закладам, що знаходяться в нашому районі. А вже наступного дня мені передзвонили із Тім Хортонса, проте не з того, куди подавалися, а трохи подалі. Втім, не надто далеко, десь кілометри три від дому. Тому я погодилася на співбесіду і за день прикотила на веліку в сам заклад. Мене співбесідувала управляюча на ім'я Крістін і ми начебто добре поладили. Вона була готова навчати мене на супервайзора, а для цього треба було пройти всі етапи їхнього виробництва. Я погодилася попрацювати у вихідні і дві зміни по 7 годин займалася виключно кавою, і надивилася на найтрешовіші замовлення на кшалт "5 цукру і 5 вершків" в один нещасний стакан.

Як я вже казала, я люблю цю роботу. Я набралася тут навичок щодо того, як комунікувати в складних ситуаціях (тут є дуже влучним жарт про те, хто працював з дітьми - не боїться нічого), втім після отримання перших грошей, я задумалася де б ще трохи підзаробити. І тут у мене сталася ще одна пригода, де я спробувала себе в сфері обслуговування. Але про це - в моїй наступній розповіді. Лишайтесь на зв'язку, далі теж буде цікаво.

А "дорослі" проблеми наступні: зараз проходить священний для мусульманського народу місяць Рамадан, і деякі з дітей постяться, такі дітки в мене на особливому рахунку. Я думаю, досить важко утримуватись від їжі, особливо коли інші їдять довкола, тому я намагаюсь полегшити їм життя як можу: дозволяю грати в шашки, або читати книжки, часто сиджу і граю разом з ними. І є в мене боль моя Джейшон - високий хлопець з розладами харчової поведінки, лідерськими якостями, проте емоційний, непослідовний, агресивний місцями і у якого є така ж сама молодша сестра в третьому класі. Обидва вони з багатодітної родини і бували дні, коли ці дві дитини вимотували з мене кишки більше, ніж вся школа разом взята за пару місяців. Втім у мене була підтримка учителів, я чітко розуміла свою задачу і не зловживала їхньою допомою, бо я прихожу для того, щоб учителі мали свою перерву і виганяю їх на обід. Саме через це моя міс Такеда (вчителька в 5 класі) цінує мене, і коли виникла чергова проблема з Джейшоном, вона доброякісно півгодини їх пісочила про правила поведінки, відповідальність і про "наслідки можливі не подумавши один лиш тільки раз..."© Діти після цього були шовкові. Але вчора до мене підійшов новенький хлопчик, в сльозах, з пом'ятим і розірваним коміксом. Як для художника, це для мене була як червона ганчірка, я поставила обідчика біля стіни - є тут така міра покарання. І почала розбиратись, і як виявилось - не дарма. З'ясувала, що Джейшон зрозумів, що він на межі виключення із школи і почав творити діла руками інших хлопців. Сам Джейшон родом з Шрі-Ланки, новенький - мусульманин, який поститься. Група хлопчиків займала новенького і я це зупиняла і попереджала, якщо будуть проблеми у цього малого з ними - у них будуть проблеми зі мною, з офісом, батьками і карою небесною, карочє я не розмінювалась в інстанціях. І тут Мухамед говорить слово-маркер після якого я розумію, що Джейшона ймовірніше за все все ж виключать - "Муслімофобік". Я відвела заплаканого Мухамеда з пом'ятим малюнком до директорки, вона його слухала, пояснювала щось у відповідь, але коли почула слово-маркер - Джейшон разом з своєю компанією через хвилину всі були в директорському кабінеті. І їм після цього було не позаздрити. А я що - а я трохи позловтішалася разом із відчуттям виконаного обов'язку

Спочатку робота була на два класи - третій і п'ятий. Там було все: від любві до ненависті, від любовних листівок - до розладів харчової поведінки. В середині березня мені нарешті прилетіла підвищена зартплата, а це означало, що я пройшла свій обов'язковий рубіж в тридцять змін. А пару тижнів тому до мене підійшла директорка і сказала, що третьокласниками я більше не працюю, і я так засмутилась, що ледь не розревілась. Потім взяла себе в руки і представила дітям їхню нову "мамку". Привітала жінку, що прийшла мені на заміну, провела короткий інструктаж з ким треба "тримати ухо востро", дітям сказала, що це мій друг, щоб вони її любили і поважали, і що я буду в сусідній кімнаті. Потім пішла поплакала в учительському туалеті і повернулась до п'ятого класу з його більш дорослими проблемами.

Алоха! Ріоха! 🍷 Сьогодні буде казка від Олі. Вже три місяці, як я працюю в школі, щодня перестрибуючи паркан позаду нашого білдінга, щоб зрізати дорогу до своєї роботи, бо виходжу я як завжди - в свинячий вереск. Я люблю свою роботу, мені подобається що коли я прихожу - діти радіють, що в них буде довгочікувана велика перерва. І найбільше мені подобається ідея, щоб не залишати дітей в школі без нагляду ні на хвилину, щоб убезпечити від цькування і вирішувати якісь поточні питання, коли вчителів немає поруч. На початку я відпрацювала кілька змін підмінним супервайзором в школі, де вчиться наш ненаглядний Бабасік. Там я пройшла декілька батальних битв в кіндергардені з наймолодшими, бажала "бонапєті" в французькому класі, а до сина так і не діййшла, бо в службовій ієрархії, як і в материнстві треба починати з наймолодших, соплєй, туалєтіков, помитих ручок і рухатись в бік міжнацональних питань, але про все по черзі. Щоб отримувати зарплату, вищу за мінімальну (десь так +30%), я мала відпрацювати тридцять змін, а для того щоб тимчасова тобота в TDSB (шкільний борд) стала постійною - таких змін мало б бути мінімум шістесят. В Борисову школу мене викликали від сили пару разів на тиждень, а доступна я мала бути кожного дня. Я зрозуміла, щоб відпрацювати потрібну кількість змін мені треба пропонувати свої послуги в інших школах. Тому я взяла свій employee number і пішла по нашому селу району. В першій же школі, в яку я зайшла, мені запропонували постійну роботу, чому я неймовірно зраділа і ДУЖЕ нервувалась. Я написала вибачального листа в Далінгтон (Борисова школа), що я їм більше не дівчинка за викликом, і що в мене тепер є постійна робота.

Привіт всім. Минуло вже майже два місяці перш ніж нарешті зміг сісти бодай за якийсь пост. Добрі новини - з нами все гаразд, і з нашими близькими теж (принаймі вони живі та здорові). Втім, всередині - повне спустошення, з яким ми намагаємося справитися. Війна відповіла на одне з питань, які ми ставили перед собою щодо блога. А саме - якою мовою він має бути. Кілька разів ми були на порозі того, щоб перейти на українську, проте я затягував з цим. Навіть пости, що писала Ольга (українською) - перекладав російською. Ще одним питанням було чи взагалі варто продовжувати вести блог. Втім, наш канал став своєрідним щоденником і сімейним альбомом, а також дозволяв тримати зв'язок із друзями, що залишилися на батьківщині. І ми хочемо підтримувати цей зв'язок, попри війну і негаразди. Тим більше, що тепер найближчим часом нам з ними особисто не вийде побачитися. За ці два місяці з нами встигло статися і кілька приємних подій, про які я постараюсь все ж таки написати - дайте тільки трохи часу. Че і Че знову в ефірі

Короткое объявление. С новым витком русско-украинской войны у меня голова сейчас занята кучей других проблем кроме ведения блога. Думаю, ближайших пару месяцев постов не будет. Если есть желание чем-то помочь - пишите в личку.

Что касается Джастина Трюдо, то он просто обозвал протестующих "маргинализированным меньшинством" и даже не вышел на переговоры, прикрывшись тем, что он вынужден самоизолироваться после прямого контакта с ковидным больным. Не знаю, правильное это было решение или нет. С одной стороны, выглядит как трусость и непонимание важности ситуации, но с другой стороны, я не знаю как ему преподнесли всю ситуацию с тракерами - возможно как потенциально опасную, где рискованно вести какие-либо переговоры. В то же время, все крупнейшие компании по грузоперевозками поспешили осудить freedom convoy, обосновывая тем, что у них нет проблем с пересечением границы, т.к. более 90% водителей вакцинированы, а оставшихся перевели на внутренние маршруты. С моей точки зрения, сам момент начала протестов кажется подозрительным хотя бы в том, что к тому моменту вирус пошел на спад и провинции так или иначе начали ослаблять противоковидные ограничение, против которых протестовали тракеры. И это происходило бы и без протестов. В то же время, я понимаю, что люди имеют право протестовать против того, что их не устраивает (хотя тут опять же - Трюдо-то недавно переизбрали, какие претензии?). Я считаю, что высказывание массового несогласия вполне способно приносить результаты. Но тут я хотел бы сравнить еженедельные марши антипрививочников, которых никто не трогал, и тракеров, которые блокировали инфраструктуру. Как по мне - это немного другое. В общем, я изначально был более положительно настроен к "конвою свободы" но по мере появления новых фактов об их действиях моя симпатия окончательно угасла.

По итогу границу разблокировали, но например в той же Альберте полиция изъяла кучу оружия у протестующих. Я вполне допускаю, что на протесте в Оттаве наличествовал подобный арсенал, отчего "мирный" протест начинал выглядеть совсем немирным.

Почему я вспомнил об уголовном кодексе? Да потому что помимо этого, протестующие начали блокировать пункты пересечения границы, а по прибытию полиции выставили впереди себя детей. У меня сразу вспомнились события 2014 года, когда боевики и "зеленые человечки" прикрывались детьми подобным способом. И это большой-пребольшой красный флаг для меня.

Когда колонна добралась до Оттавы, грузовики заполонили все улицы, передвигаться стало невозможно. Попутно в торговых центрах молодчики без масок начали устраивать беспорядки, а на самой площади возле парламента откуда-то появились флаги со свастикой и флаги Конфедерации, что здорово испортило репутацию всему движению. Есть версия, что шеф полиции Оттавы намеренно не предпринял никаких действий по смягчению ситуации, т.к. сам сочуствовал протестующим. По итогу он лишился своего поста. Когда протестующие отправились в Торонто пикетировать резиденцию провинциального премьера, наша полиция перекрыла ряд улиц в центре для движения, потому им пришлось бросить грузовики и прийти к Queens Park пешком. Я считаю, эта была правильная мера, т.к. в центре находится много больниц, куда доставляют кареты скорой помощи, и если бы улицы были забиты грузовиками - это могло бы привести к плачевным результатам. Да и к тому же, блокирование работы учреждений подпадает под статью 460 канадского уголовного кодекса.

По итогу из Альберты выдвинулась автоколонна в сторону Оттавы чтобы донести требования отменить противоковидные ограничения, но по ходу движения колонны (а это несколько тысяч километров) требования начали меняться. Тут начали уже конкретно выдвигать претензии против премьер-министра Джастина Трюдо, обвиняя его в коррупции (несколько скандалов действительно с ним произошли, но на кресле он усидел), а также в излишней авторитарности. В то же время стоит отметить, что большинство антиковидных ограничений находились в управлении провинций, а единственная претензия, с которой можно было пикетировать парламент - это как раз пересечение границы.

С чего все началось? С того, что осенью было принято законодательство, обязующее всех (включая водителей коммерческих грузовиков) быть вакцинированными при пересечении канадской границы. Канадские невакцинированные водители могли пересекать границу, но после этого должны были быть на карантине в течение двух недель. Закон был принят в прошлом году, но было дано 4 месяца на вакцинацию водителей, и 22 января он вступил в силу. Как только начали разворачивать водителей - это вызвало недовольство, которое впоследствии начало обрастать недовольными ковидными ограничениями в принципе

За последние пару недель меня несколько раз просили рассказать о "конвое свободы", и описать как это все выглядит глазами местного жителя. Учитывая, что эксперт из меня никудышный, я вряд ли мог сразу дать исчерпывающий ответ. Но сейчас вся эта суматоха практически закончилась и можно взглянуть еще раз на произошедшее. Сразу оговорюсь, что все нижесказанное - исключительно моя точка зрения, которая основана на ограниченном наборе информации, который был у меня в доступе. И она уж точно не претендует быть объективной.

Таймлайн у меня не поменялся, и он здесь, а предыдущие шаги можно найти по тегу #гражданство Кроме того, Борькины документы уже тоже приняли в работу, а значит - у него тоже есть шансы в этом году получить гражданство. Ольга благополучно сдала экзамен по английскому и готова подаваться тоже. Что касается моего канала, то изначально он задумывался прожить год, потом еще один.... потом до гражданства. Сейчас наступил еще один мысленный рубеж, но я по-прежнему не готов закрывать канал, хотя из-за работы из дому и минимума перемещений количество событий тоже не впечатляет. В общем, я планирую и дальше что-то постить, но пожалуй теперь уже более фокусно. Впрочем, если есть вполне конкретные вопросы - я готов ответить и на них. Так что эта книга не кончается. Перелистываем страницу и двигаемся дальше )))

Ольга, памятуя о нашем давнишнем споре во время поездки в Оттаву - выставила бутылку шампанского. Я все-таки успел присягнуть Лизоньке. А после мы отправились праздновать в итальянский ресторанчик.