Цитаты из аудиокниг: кто сказал, что в аудиокнигах нельзя подчеркивать важное?
/Notes from audiobooks.
No paper in a book should not stop you from highlighting your lines./
Замість говорити, про що книжки, фільми й серіали, які я прочитала (це не помилка, фільми й серіали я також читаю), ліпше розповідатиму, як я їх прочитала. Справа в тім, що чим далі, тим менше снаги й узагалі будь-якого права я відчуваю комусь щось рекомендувати. По собі знаю, що фрази типу «Ти обов’язково маєш це прочитати» і «Як? Ти досі цього не читала?» часто відчуваются як психологічні ляпаси, які кепсько допомагають фільтрувати й аналізувати вхідний потік текстів. А все тому, що читання станом на 2019 рік — річ інтимна. Ера маст-вочів і маст-рідів у минулому давно. Усі начитані по-різному й по-своєму. Це ані добре, ні погано. Це просто надто багато текстів довкола.
Відтак, якщо я розказуватиму, як мені прочиталося і показуватиму, що із того вийшло, у вас буде більше правди на руках, аби самостійно вирішити, чи заносити той чи інший текст в свої читацькі списки. Цілком можливо, що вам зовсім не треба читати те, що я читаю. Зізнаюся чесно, я не знаю і знати не можу, що вам насправді треба, тим більше читати. Я навіть не завжди знаю, що треба мені, у тому числі читати. Тому просто продовжую читати, коли можу, усе, що хочу. Без жодних зобов’язань та рекомендацій. Так, наприклад, я прочитала Ейфорію:
~~ дізналась про неї із подкасту Книжковий базар від Анастасії Завозової ~~
~~ купила дві її версії — аудіо на audible й електронну на amazon kindle: це в мене основний спосіб читання, дуже зручно, хоча, так, увдічі дорожче ~~
~~ законспектувала її у вигляді блоксхеми-цитатника; справа в тому, що в тексті я завжди відшукую щонайменше дві речі: (1) каркас, ключову вісь, на якій тримається весь текст — ключове (ключове для мене) слово чи речення, яке часто, хоч і не завжди, у тексті є в готовому вигляді (в Ейфорії саме так, і воно — центр моєї схеми-цитатника) і (2) цікаві дрібки — звороти, формулювання, словечки, шматки діалогів, метафори; я їх збираю як мушлі й несу в свої блокноти ~~
~~ поставила їй 10 з 10: якби мене запитали, чому 10, я б відповіла максимально тупо й необ’єктивно: бо для мене це — 10 ~~
~~ походила після неї по кількох оглядах та рецензіях, знайшла вірш, який кілька разів згадує головна героїня: вкладаю на все це посилання нижче в тапальні кнопки ~~
На сьогодні все. And may the narrative be with you. 🙏🏼
[We all lie. We all need lies. Small lies, white lies, smart lies, whatever lies. Human brain is equipped to produce, induce and deduce lies. Another thing we need, however, is to understand that every lies has the price. The bigger the lies, the bigger the price. Chornobyl is a bloody cruel illustration (Craig Mazin and Johan Renck are two narrative geniuses) of that price.
To understand why you really need to watch Chornobyl , think about everything BIG we have around us every day of our lives. Big screens, big networks, big data, big whatever. Just imagine what would be the price of a teeny-tiny little, even if smart, lies in smth big like that. Please, just watch Chornobyl. Everybody needs to watch Chornobyl.
++ In order to get more from watching, add some context. I’ve gathered some of it inside those buttons below, do not hesitate to tap. 🙏🏼]
{кіно-текст} Річард говорить «Прощавайте» / The Professor
[За неписаним каноном ведення каналу про книжки, сьогодні мав би вийти пост про Книжковий Арсенал. Але ні, буде пост про кіно. Із Арсеналом зрештою все ясно: він чудовий, людей багато, люди читають або ж хочуть читати, і це чарівно. Я навмисне пхаю в Буґ Баґ публікації у тому числі про кіно через те, що воно — теж книга. У кіна зрештою завжди є в анамнезі період існування у формі тексту. Так от, текст Вейна Робертса (він же режисер), особливо коли звучить із вуст Джонні Деппа, сьогодні втрапляє на ваші екрани тому, що: (а) він про те, як парадоксально неперевершено смерть робить можливим саме життя (б) він про те, як не можуть одна без одної існувати дві стихії — сміх і сльози, і (в) він просто в ці дні в прокаті кінотеатрів.
І пам‘ятайте: не так важливо, що ви читаєте, як як. Саме так — як як.) Читайте всім своїм досвідом🧠🙏🏼]
[Невероятный Дмитрий Львович. Ещё не успел выйти из больницы, а уже взялся за своё. Уверенна, что он просто выбрал путь бодхисаттвы. Как и до комы, умён, ироничен и самоироничен, а теперь ещё и немножко ангел. В планах на вечер, с легкой подачи Быкова, — Блок, Лосев и Шекспир.]
[Я — максимально вдячний читач. Із будь-якого, добре, майже будь-якого тексту, я до останнього намагаюся витягнути щось хороше, красиве, корисне або змістовне для себе. Я багато чого готова пробачати текстові, якщо із нього мені таки випало щось витягнути. А якщо не випало, то я не бідкаюся, акуратно запаковую взаємодію із текстом в ментальну баночку із підписом «нуу, це теж досвід» і йду собі до інших текстів, серед яких безліч хороших. Так от, Вулкан — це хороший текст. Не тому, що made in Ukraine, а тому, що там багато хорошого, красивого, корисного й змістовного. Соціологічна освіта й знання феноменологічних принципів інтерсуб‘єктивності та взаємозамінності точок зору змушують мене думати, що й ви також щось із того для себе із Вулкану дістанете. Якщо таки надумаєте дивитися це кіно, насолодіться тим, як серед навали сміття й абсурду люди продовжують знаходити собі й в собі клей (до речі, іноді навіть молекулярний), аби зібрати себе докупи. І обов‘язково дайте собі відповідь на питання, хто або що там той вулкан.]
[Латынина была гостьей одного из недавних выпусков непознера. Невероятная умнейшая интереснейшая женщина. Посмотрите интервью с ней пренепременно.
Что до её Иисуса, то в нём она шикарно подрассказала, кроме прочего, о том: > как делались уважающие себя пророчества > зачем читать речь пророка Самуила > как прекратить пугаться непонятных названий > почему революции никогда не бывают делом люмпенов > кто и по каким соображениям в древности не какал по субботам > как после всеобщей резни между сынами света и сынами тьмы должен был наступить рай земной > кого Иисус называл псами, а кого совращал и прельщал > кто у Господа служил исполнительным директором > почему ложь должна быть большой.
Нескромно считаю этот пост лучшей книжной рекомендацией к страстной пятнице.]
[Перш ніж розповісти про історичне дослідження постаті Ісуса від Юлії Латиніної, як раз актуально для завтрашньої непростої, з міфологічно-історичної точки зору, п'ятниці, розкажу вам про одну чарівну медитацію. Мені цю практику відкрив мій чудовий психотерапевт. Вам знадобиться дві-три родзинки і 10-15 хвилин часу. Я розповідаю про неї в каналі про тексти й наративи тому, що харчування — одна з найпотужніших метафор читання. Як там кажуть, оте потягане-банальне, "ми — те, що ми їмо". Як би воно не приїлося, але ж то правда. Ми, направду, — те, що ми кладемо в себе або кладуть в нас. Ми не завжди відслідковуємо, що потрапляє всередину, нам не завжди добре від того, що потрапило всередину. Ми часом пересичуємось чимось, а часом відчуваємо сильний голод. До чого тут родзинкова медитація? Відповідь складається з двох частин. 1 — Допитливість. 2 — Увага. Коли в організмі прокачані й відточені функції допитливості та уваги — людина споживає, у тому числі читає, по-іншому. Краще. Відтак кілька родзинок можуть навчити читати краще, я правда так вважаю.]
[Donna, ladies and gents, the goddess of beginning sentences: <For the rest of her life, Charlotte Cleve would blame herself for her son’s death because she had decided to have the Mother’s Day dinner at six in the evening instead of noon, after church, which is when the Cleves usually had it.> As well as the goddess of relatable characters. Harriet is a genius indeed. When I grow up, I want to be like 12-year old Harriet although I'd prefer to be a bit happier version of her.]
[Собрались, значит, как-то Бибер, Снуп Дог, Кэти Перри и ещё пара десятков непоследних деятелей современности, и сделали мульт-социалку о всем давно известной проблеме. И это хорошо. И это небанально. И это очень всем нам нужно. Ну и, конечно, как и всё прекрасное, там не без Ди Каприо. Да ещё и с матючками, вполне стилистически уместными. Словом, бальзам для нежных нарративных душ.]
Earth Written by: David Burd, Benjamin Levin, Magnus August Høiberg, Josh Coleman and Jamil Chammas Produced by: Benny Blanco and Cashmere Cat Mixed by: Serb...
[Ёжика в тумане я посмотрела раз 20. Из них по крайней мере 5 раз — публично: этот мульт мы с людьми разбираем на интенсиве "Читання для писання" в Базилике. О Ёжике когда-то в ББ был отдельный пост, но сегодня о том, кто этого самого Ёжика провёл сквозь туман к звёздам и малиновому варенью. Норштейн Юрий Борисович. Невероятный человекотекст, совершенно магическая бесконечная бесконечность, смысл и мысль во плоти. Слушать его не переслушать, учиться у него не переучиться: > тут его открытая лекция https://youtu.be/ru_sRUI0p_U > это интервью с ним в Непознере https://www.youtube.com/watch?v=hGCo44n_qXc > а вот документальный проект о его Шинели https://youtu.be/1a2PLJcRmYI Приятного погружения в текст, дамы и господа.]
[Тексты, которые собрал Быков под одной обложкой с надписью "Секс и смерть в 1920е" и тексты (а это тексты, не устану повторять), которые Нетфликс собрал под одним названием "Любовь, смерть и роботы" отделяет почти 100 лет. Ничего не поменялось по сути, скажу я вам. Но только да, теперь у нас ещё есть роботы, а в начале прошлого века их было совсем чуть-чуть и только у гениев типо Платонова. Вот так вот: проходят столетия, а в пилоты всё те же — Эрос и Танатос, даже если на борту появляются машино-человеки. Прекрасная рефлексия на эту тему и в сборнике, который составил Быков, и в цикле новелл от Нетфликса. Очень хорошо. Прям сильно хорошо.]
Быков: <в эпоху, наследующую великим переменам, люди кидаются в разврат и смерть, потому что опять убедились в роковой неповоротливости человеческой природы, в подлой и спасительной неизменности ея>
[Започатковую в каналі новий жанр. Можу собі таке дозволити, по-перше, бо це додасть каналові свіжої текстової текстури: канал же, власне, про тексти. І, по-друге, можу собі таке дозволити, бо я цей канал вигадала, вас сюди постійно запрошую і відчуваю відповідальність робити його живим. А найживіший із текстів — це завжди справжня жива людина: з її тараканами, інстаграмами, лекціями в ютубі й неповторним способом бачити й мислити світ.
Так, я дійсно вважаю, що люди — це тексти. Які намагаються розгорнутися й згорнутися у вигляді історій.
<“Streetwear in my mind is linked to Duchamp,” he told me. “It’s this idea of the readymade. I’m talking Lower East Side, New York. It’s like hip-hop. It’s sampling. I take James Brown, I chop it up, I make a new song. I’m taking ikea and I’m presenting it in my own way. It’s streetwear 10.0—the logic that you can reference an object or reference a brand or reference something. It’s Warhol—Marilyn Monroe or Campbell’s soup cans.”>
[Я долго и упорно ходила мимо этой книги. Зря. У меня Юзефович давно — тот самый фильтр и навигатор в мире бесконечно льющихся тестов и литшумов. Она — мой личный терапевт, только в литературе, хоть мы и не знакомы лично. Могу ходить к случайным мастерам маникюра, свободным и ближайшим доступным стоматологам, но к случайным литературным критикам — никогда. Вкусы Юзефович созвучны с моими, она — проверенный специалист, который будто знает мою «историю болезни». Слушаю регулярно подкасты с ней на Медузе https://meduza.io/podcasts/knizhnyy-bazar, вчера вот на её инстаграм подписалась, а сегодня пополнила личный список её главными в жизни книгами. Среди них, к слову, оказались рассказы Бирса, мимо которых я тоже уже неприлично долго и упорно хожу мимо. Больше никаких мимо: только испытанная временем и личным опытом литературная критика 🙏🏻]
Эту книгу я выловила, кажется, у кого-то из гостей Книжного чела. Хорошие эти современные британские писатели: в меру снобы и в меру эмпаты. Тут тебе и самоирония, и стиль, и прекрасные не-ответы на наши современные вызовы со всеми нашими политкорректностями, миграционными политиками и проблемами стран первого мира. Хорошо, вот хорошо. А ещё отлично дополнят этот текст две штуки, которые можно найти на Нетфликсе. 1) Explained — Ep.Political Correctness https://www.netflix.com/title/80216752 и 2) Very British Problems https://www.netflix.com/title/80118954. Хэлп йорсэлф, так сказать 💂🏼♀️]
<On May 6th Britain was asked to choose a new direction and the people spoke with a loud, unanimous, decisive voice and what they said could hardly have been clearer. They said, “We don’t know.” .... ‘Two years ago the world experienced a terrible financial crisis and nobody knows how to deal with it. Nobody knows the way forward. I call it radical indecision – the new spirit of our times. And Nick and Dave embody it perfectly.’>
<— ... my parents don’t fight, exactly. They just seem to live in a permanent state of … semi-hostile indifference. — Sounds very British.>
<Nobody was expecting this. Nobody was ready for it. Nobody knows what Brexit is. Nobody knows how you do it. A year and a half ago they were all calling it Brixit. Nobody knows what Brexit means.>
[Социологическое образование вот уж почти 15 лет как делает для меня сегодняшний день сложной датой. Каждый год я открываю статью о восьмом марте, и каждый год она мне не помогает сделать этот день проще. В этом году я решила свою проблему методом "а вдруг это не проблема". Пока работает, все счастливы. Поздравляют — говорю спасибо и искренне радуюсь подаркам, не поздравляют — на нет и суда нет. Тут вопросы посерьезней нарисовались. Золушка, оказывается, это исконно о семейной справедливости, когда дух предка спасает истинную наследницу и изгоняет ложных, а не вот это всё и прынц в итоге. Что-то мы совсем запустили себя в контексте сказок, так недалеко и нарративы вконец попутать. Нельзя так. Пора перечитывать Проппа.]
[Перекладати вірші — крутіше, як на мене, ніж писати вірші. І хоч перекладач — завжди номер два, бо автор — це автор, яке ж це неймовірне відчуття — бути мостом. Справжнім, дідько, мостом.]
[Іноді, якщо мені дуже подобається якийсь текст, я його присвоюю максимально — методом свого перекладу улюбленою мовою. Останній місяць я потрошку присвоювала Еліота. Так от: пісня про любов Дж.Альфреда Пруфрока тепер тотально моя. Ну й трошки Ентоні Хопкінса.]