{кіно-текст}
Річард говорить «Прощавайте» / The Professor

[За неписаним каноном ведення каналу про книжки, сьогодні мав би вийти пост про Книжковий Арсенал. Але ні, буде пост про кіно. Із Арсеналом зрештою все ясно: він чудовий, людей багато, люди читають або ж хочуть читати, і це чарівно. Я навмисне пхаю в Буґ Баґ публікації у тому числі про кіно через те, що воно — теж книга. У кіна зрештою завжди є в анамнезі період існування у формі тексту. Так от, текст Вейна Робертса (він же режисер), особливо коли звучить із вуст Джонні Деппа, сьогодні втрапляє на ваші екрани тому, що:
(а) він про те, як парадоксально неперевершено смерть робить можливим саме життя
(б) він про те, як не можуть одна без одної існувати дві стихії — сміх і сльози, і
(в) він просто в ці дні в прокаті кінотеатрів.

І пам‘ятайте: не так важливо, що ви читаєте, як як. Саме так — як як.) Читайте всім своїм досвідом🧠🙏🏼]