эго из лего, страница 23, все посты канала

эго из лего

Останній виконавець в чартіку 10/10, відчуваю на фізичному рівні 🤝

Кілька тижнів тому я зомліла (втратила свідомість), і ця подія сильно вплинула на мене. Це відбулося у присутності великої кількості незнайомих людей, а що найжахливіше — у присутності моїх друзів, які звісно ж, дуже підтримали та допомогли мені, але я не можу позбутись гнітючого почуття сорому та провини. Останнього разу це було 5-6 років тому, тоді я була мерзенно п’яна та накурена, і пам’ять просто знищила усі згадки про це; цього ж разу я пам’ятаю все до найменших деталей. Ми стоїмо біля входу в клуб, навколо багато людей. Я спираюсь на будівельну споруду, мені прикольно, я зацікавлена у розмові і раптом я розумію, що мої очі ніби погано бачать. Я подумала, що на вулиці ввімкнули ліхтарі, все стало темним і я ледь-ледь могла розгледіти якісь оранжеві силуети. Я роблю вигляд, ніби нічого не відбувається, але в голові вже починає пульсувати думка: “Щось не так”, я продовжую розмову, зір зовсім зникає і я розумію, що не можу відповісти — я забула англійську, ба більше, я і української не пам’ятаю, слова розчинились в безодні. Мене починає трясти, я відчуваю, що тягне в якийсь тунель (вибачте за банальність), кров ніби відливає з голови (я відчула це фізично), в цю секунду я чітко розумію, що помираю і мене стає екзистенційно лячно. Це зовсім інший вимір страху, це щось настільки рептильно-прадавнє, якісь відлуння цього стану я вже переживала у грибному трипі, але не настільки інтенсивно. Той грибний жах можна було пережити і трансформувати у шлях назад до себе, цей же екзистенційний страх нікуди не веде, від констатує кінець. Мені здавалось, що все це відбувається години, я благала вижити. Я пам’ятаю, що мене кудись ведуть всередину клубу, потім садять, португалка англійською питається в мене як я, я починаю бачити і потім можу відповісти. Я кажу, що хочу воду з лимоном (што), вона приносить, потім вкладає мене на підлогу, я лежу і друзі кажуть, що я бліда як смерть. Починаю звертатись португальською, аби бустнути мозок, адміністраторки розуміють мене, дуже метушаться, бігають. Приїжджає швидка, мені міряють тиск, беруть кров, питаються за документи. В цей час я більш-менш притомна, мені соромно і я не можу навіть відрефлексувати цей сором. Бо мені ніколи навіть на думку не спадало, що можна соромитись поганого самопочуття (типу, чому? в чому сором? я просто впала, жодних стрьомних проявів типу нудоти абощо, я не пила алкоголь, але чому так жахливо відчувати себе в центрі уваги?) І другий поінт — “I know that truly nothing matters in the grand scheme of things, and we`re all going to pass away before the end of the century”. Рано чи пізно, але підемо. І це друга річ, яку я насправді теж не можу відрефлексувати.

эго из лего

Той історичний момент, коли українці менше ніж за добу скинулись на 366 мільйонів гривень, аби придбати 3 байрактари. Бо ніщо не зупинить ідею винищення русні, час якої настав 🥂

эго из лего

21 червня: Міжнародний день йоги Харків: 🤌

эго из лего

⬆️ Підбиваючи підсумок цього лонґріду: — Перехід на українську мову у побуті та онлайн просторі був надзвичайною ідеєю, від якої я досі отримую тільки плюси (впевненість, новий досвід, формування нових нейронних зв’язків, потяг до вивчення інших мов тощо). — Помилки, суржик, недорікуватість нормальні, але це легко виправити, маючи на це бажання. — Мова структурує нашу психіку. Від того, що і як ми кажемо, яким інструментом (мовою) користуємось, залежить усе навколишнє. — Хто ще досі вагається / не хоче — вагайтесь і не хотіть далі, ваша справа 😏🥂 пс. Пам’ятаю, як знайома запитала мене: “А чи засуджуєш ти мене, що я деколи спілкуюсь з тобою московською, бо мені складно українською?” Я відповіла поспіхом, проте, досі вважаю це найкращою відповіддю: “Не засуджую. Але я ціную те, що ти намагаєшся бодай трішки говорити українською”. Чомусь цей смол-ток досі викликає теплоту всередині.

эго из лего

Рівно 4 місяці тому (22 лютого) я перейшла повністю на українську мову. Я не готувалась до цього і навіть ніколи не думала всерйоз про те, що буду розмовляти, думати, бачити сни українською. Навіть незважаючи на те, що українська — моя рідна мова і мала бути нею з дитинства (“дякуючи” русифікації та насильницькому насадженню московської мови в моєму регіоні, цього не сталось). Довгий час я не сприймала мовне питання всерйоз, точніше, мені було зручно не помічати явної кореляції “мова = зброя” і я продовжувала по інерції відповідати московською, читати московською та споживати контент московською мовою. Це щось на підсвідомому рівні, коли “незручно, хай так, ну а какая разніца” — мозок сприймає це як належне і особливо не обтяжує себе (тебе) додатковими зусиллями. Це іспанський сором, але так, я українка, яка народилась і прожила в Україні все життя, але розмовляла винятково російською мовою. І навіть жодного разу НЕ спробувала бодай ДЕНЬ поговорити українською. Дивно? Насправді, не дуже, якщо заглибитись у нашу історію. Отже, цей маленький експеримент став справжнім відкриттям. Я просто НЕ ОЧІКУВАЛА, які двері мені відкриє така банальна штука, як перехід на іншу мову у побуті. 1) По-перше, це незвично. Так, і багато людей бояться цього відчуття втрати стабільності, балансу. Для мене це, навпаки, стало мотивацією, бо я хотіла себе випробувати )) тож, заради цього незвичного відчуття я і підписалась на все це, розуміючи, що, можливо, буду відчувати себе… інакшою. По-новому виражаєш думки = народжуєшся наново, бо ще від Лакана відомо, що “несвідоме структуроване ЯК мова” (має певну символічну структуру). Людина прописана мовою, а її психічний простір організовується словами, літерами, розірваними фразами та складами. Мова структурує нас, а не навпаки. Для оформлення цієї структури потрібен час, потрібно витримати внутрішнє навантаження від провалу у символічну безодню. 2) Але українцям пощастило, бо ми насправді вивчали українську все життя. Не користувались у побуті, можливо, але вивчали. Процес опанування чогось не відбувається без помилок. Навіть, не так: помилки — основа навчання. З переходом на українську я зрозуміла, як багато помилок допускаю, і як вони мене (парадоксально!) НЕ виводять з ладу, не засмучують. Я кайфувала зі свого суржика, я сміялась з того, як змінювався навіть мій голос на початку. Відчувала себе ніби в дитинстві, коли все попереду і так багато відкриттів. 3) Незважаючи на те, що я маю філологічну освіту та в університеті вивчала досконало українську мову (точніше, розділи мовознавства, від фонетики до стилістики), я зрозуміла, що не знаю української ВЗАГАЛІ. Розмовляти мовою != знати її, та й взагалі, не ми вивчаємо мову, а мова панує над нами (через що власне Ролан Барт і назвав її “фашистом”). Я почала знову передивлятись лекції з української мови, розуміючи, що вивчити українську мову, не вивчаючи історію України, неможливо. 4) Найприємніше. Тут, певно, замішаний якийсь нейробіологічний чинник, бо я помітила як з переходом на українську в мене бустнувся потяг до вивчення інших мов. Ні, вони не змішуються в голові. Ні, мозок не вигорає. Навпаки, завдяки переходу на українську та визнанню своїх помилок, дозволу собі бути не ідеальною я позбулась мовного бар’єру у спілкуванні англійською. Я знов почала читати англійською та вивчати її, навіть після того, як шкільна система вщент відбила бажання любити та використовувати цю мову. Завдяки українській, я позбулась цього панічного страху БУТИ НЕІДЕАЛЬНОЮ у вимові, у незнанні чогось. Самооцінка виросла у мільйон разів. І так, зараз я спілкуюсь англійською НЕ ІДЕАЛЬНО (і ідеалу ніколи не бути, бо знати мову досконало неможливо, надто вона гнучка), проте впевнено та розслаблено. Можливо, колись зроблю експеримент у переході на англійську у побуті 00))0) хоча поки мені і з українською кайфово. Також я вже як 3 місяці вивчаю португальську. Мене не лякають помилки і цей досвід я досі сприймаю не як НАГАЛЬНУ ПОТРЕБУ чи НЕОБХІДНІСТЬ, а просто як прикольний етап свого життя. Головне, отримувати від цього задоволення.

эго из лего

Сьогодні 40 років альбому, який ніколи не постарішає 🎶 youtube.com/playlis…playlist

King Crimson - Beat (Full Album) - YouTube

YouTube

эго из лего

Я і сама собі мем 🌸

эго из лего

Українські письменники наробили в свій час мемів, які ми постимо зараз в твітер, таймлайн кайф.

эго из лего

І так, московити вкрали навіть свою назву. Тепер сумніваюсь, як краще називати цей непотріб, бо «русня» — це ж від слова «Русь». Бонус. Окрім цього, московити вкрали текст гімну в англійців («Боже, царя храні» & «God save the King»), герб поцупили у візантійців, кольори прапору — в голландців.

эго из лего

Я не читала взагалі філософі/ сайкоаналісіс вже більше півроку, настрій чудовий, колір обличчя свіжий, немає суїцидальних думок, прекрасно себе почуваю, 10/10

эго из лего

Наш світ не чорно-білий. Він вже чорно-червоний.

эго из лего

«Те, що ви не чули — не значить, що ви не знали. Ви знали, але хотіли зберегти свій дебільний солом’яний світогляд» (с) Вся жахлива правда. RIP. Герої не вмирають.

эго из лего

З початку повномасштабної війни моєї концентрованої люті та енергії вистачало на щоденне (так!) заняття спортом. І вистачає досі. За три+ місяці я накачала прес і просунулась у гнучкості. Моє тіло виглядає просто богічно, я обожнюю себе. Вперше не сарказм. 🤍 Ще я задоволена своєю шкірою, неймовірно рада, що вирівняла зуби ДО війни (взагалі підтримую ідею не відкладати життя на потім), відростила волосся і коротше-коротше 😌 Просто щастя усвідомити це в 26 років.

эго из лего. Страница 23

эго из лего

эго из лего

эго из лего

Реклама

эго из лего

эго из лего

эго из лего

эго из лего

эго из лего

эго из лего

эго из лего

эго из лего

эго из лего

эго из лего

эго из лего

эго из лего

Реклама

эго из лего

эго из лего

эго из лего