я кортше домовилася с живим практикуючим психологом про зустріч психолог + підлітки. Щоб про ці всі підводні камені розповів. Підліткам наказала скласти список питань до психолога про професію. Дам грошей на чаювання, чого там. Питання буде або відкрите або закрите.
Поділюся з вами тим, що вчора вштирило. Аж до протверезіння, коли сидиш та думаєш про це. Лов сторі? Ні. Скоріше тру сторі. www.facebook.com/elena.z…47638590
Ніка вчора поставила питання "чим посилить навики дизайнера?". Маркетингом! Психологією! Але вона дивиться на факультет соціології в УКУ ( тому що дуже хоче в УКУ, маркетинга там немає, дизайна також). Друзі, я николи не куплю собі штори, бо УКУ коштує 80 к. Ці слова пише вам людина дуже середніх років, без заощаджень та мрій. Я вже відклала на завтра все, що хтіла у цьому житті. Мій список "колись потім" можна оплакувати крівавими сльозами. А два стакана води у старості вчора ввечері сперечалися як краще мити взуття та підлогу. Питання у студію: як ви думаєте що з цього помито?
Буденність та роздуми про всяке, одночасний аналіз декількох тг каналів - і ось підсвідоме зробило фінт ушами. Був в мене колишній. Якщо правду казати - він головний з усіх колишніх, бо перше кохання, людина-біль, чоловік-антіприклад. Аб'юзер якщо коротко. Я зустрічалася з ним у 16, у 17 він розбив моє серце, а десь близько 19 я тільки почала оговтуватися. І шо ви собі думаєте? Якщо він сниться мені, то наяву зі мною щось трапляється неприємне. І Це правило діє 100%. Цілу ніч я у ві сні провела зі солодкою парочкою. Колишнім та покійною свекрухою (людина номер 2, яку я не люблю, прости Господи). Я думаю чи варто лягти, накритись з головою та перечекати цей день.
Мій друг справжній коуч. Те, що він мені у сини годиться не має ніякого значення. Вчора проговорили годину. Він весь мій робочий біль зневелював. Розклав по полицях те, що було хаосом у голові. Я кажу йому, що ти ж коуч, мій дорогенький. А він відповідає: "Та не, це я просто багато гівна поїв по роботі". А троянди ось вони, виросли.
Здається мені, я знайшла свого майстра. Це тоненька жіночка з гарними вузькими (ступнями) та долонями. Вчора вперше після йоги отримала дикий кайф. Шла додому пішки (через Сільпо) і було так легко. Потім зрозуміла, що йду з абсолютно ровною спиною, шія не напружена, дихаю не так. Після ковіду, паління, грипу я весь час відчувала, що мої легені якось замалі. Що не можу проштовхнути повітря туди, куди треба. А вчора відпустило. Накупила в тому Сільпо усе, що треба для здорового життя. Ранком приходжу, а хтось дбайливо випив усе моє белактозне молоко. Та пішов до школи веселий.
...І все-таки космологи мають рацію.
Червоточина існує. Але тунель у часі надто вузенький, аби крізь нього могли пройти великі люди. І тому ця туга горловина випорскує з минулого в теперішнє дуже дрібних людей, блювотну масу людського племені.
Другий Махатма Ганді чи Тереза Калькутська не виринають у водоймі нового життя. Сама лише пересіч, дрібна, як маковиння. Вона може легко протиснутися в міні-отвір червоточини, тому з минулого найчастіше ми отримуємо найгірших.
Вони виявляються найбільш живучим, найбільш семижильним, найбільш витривалим біоматеріалом, перед яким навіть маестро час опускає руки.
Добрі й унікальні люди погано відтворюються, тому що є занадто складними для природи. Вони – занадто неповторні, прикріплені якорем лише до свого часу, вони бояться римейків, бо найчастіше виходить пародія.
А людська дрібнота цього не боїться, навпаки – саме вона вигадала міжгалактичний ксерокс, який штампує однаковість посередності.
Якби я мав таку змогу, то тимчасово заткнув би цю червоточину. І з цікавістю глянув, чим є сучасне людство без домівок маковиння. Чи народжує воно велетів, чи плекає своїх гігантів, чи дозволяє душам рости доверху, до зір, а не завширшки?
Уривок із мого роману-вибуху "№1". Дійсно. Живемо в час людської мізерії. У час змалілих.