Я вчора вкотре переконалася, що найбільш неймовірне трапляється не в серіалах, а в житті. Коли ти сидиш і тримаєш щелепу обома руками, бо вона падає на стіл.
Я все це давно написав і дуже не хотів публікувати. Бо ж у такий важкий час треба передусім піднімати дух, а не говорити неприємні речі. Але й промовчати так...
Почему ж вас везде презирают и не держат нигде за людей?
Про вас даже у Иоанна Богослова написано, ребята. Вы буквально библейские герои. "Но поелику ты теплъ, а не горячь и не холоденъ, то изблюю тебя изъ устъ Моихъ".