ковен, а ну начаклуйте мені сьодні, шоб завтра один там чівавєчік подзвонив і сказав «все вирішили, під‘їзжайте дивитись і брати, беріть грошики» 😏❤️🩹🥲
сьогодні зранку вже як на голках, бо на носі деяка ДУЖЕ важлива для мене подія, яка ще може не статись 😬 і розповідати поки не хочу, аби не так сильно потім сумувати, і розпирає всередині 🥲
але завтра вже, сподіваюся, будуть подробиці 🫠
я, як людина з народу, думаю, що це було б просто чесно. але я ніколи не намагалася керувати чимось, за допомогою чого можна виграти війну, тим паче ту, яка ведеться не за нові землі, а за власне життя.
тому я не знаю, чи дійсно це рішення – стратегічно вірне було б. і якщо це сильно допомагає нам все ще мати свободу та українські паспорти – що ж, це ціна, яку сплачує ціла нація, мабуть
але, повторюся, якщо це питання не сильно нам муляє, то було б чесно дати можливість чоловікам виїхати теж та донатити з більш безпечного місця або спокійно самостійно їхати за гуманітаркою
я бы рассматривала это как важный защитный механизм. наш мозг абсолютно прохаванный и мудрый орган, который ни в коем случае не станет тратить столько энергии на пережёвывание ментальной жвачки, если у этого нет какой-либо важной функции. какая может быть тут? если эти мысли не мотивируют, значит, они важны чем-то другим. если это естественное чувство «проигранной гонки», почему тогда этих мыслей так много?
вероятно, их количество играет роль. обычно они создают некую ширму, которая защищает нас от того, чтобы заметить нечто болезненное, гораздо более неприятное, чем просто ощущение «кто-то лучше меня». уж не знаю, что это в вашем случае и насколько оно напрямую связано с достижениями, но там очевидно большой монстр, которого психика завешивает всякими грязными вонючими тряпками, чтобы не было желания лезть глубже и охуевать больше.
маю таку думку: провалитись не страшно. точніше, страшно, звісно, але цей страх майже ніколи не сковує, бо ми всі без виключення маємо досвід падінь і десь в глибині себе знаємо, що завжди можемо піднятись. з кряхтінням, болем і сльозами, але можемо.
але є дещо страшніше за провал.
це успіх.
бо якщо досвід падінь є реально у всіх, то чи багато з нас можуть похвалитись тим, що точно знають, як це – зайняти перше місце, бути улюбленою дитиною, спокійно сприймати похвалу, не очікуючи підступу, знати, що «я молодець, не звачаючи ні на що»?
це не диво, що наша психіка і гадки немає, як діяти в такому випадку. ото і тримає нас з усих сил на місці. бо не дай боже ще все вдасться. і шо тоді?! жити далі-то як?
шановна щедра пані Тетяно, яка задонатила вже аж на 8 питань(🥰), монобанк не дає мені побачити опису платежів, та я не бачу жодного питання 🥲
бумласка, напишіть мені в директ або в лічку @makmini7 або сюди в коментарі всі ваші запитаннячка, я буду відповідати 🤍
я не те шоб дуже включена в цю історію, але з того, що бачила в твітері, він просто дуже стандартна людина з Заходу, яка а) «просто хоче шоб війна і криза скінчились» і б) вважає, що проблема жертви поряд з насильником саме в тому, що жертва іноді ну занадто провокує :) і треба вже на якісь компроміси йти чи шо, а то вже ну правда, очі мозолимо ото своїми сутичками тут))))
а ви шо думаєте, панове?
зробила святковий інтерактив до Дня Захисників та Захисниць України – питання терапевту за донат❤️
сюди👇🏻 кидаєте будь-який донат, навіть 20 грн, і в коментарях до платежу пишете своє питання до мене – будь-що: про різні феномени, проблеми, про стосунки та відносини, секс та зради. можна навіть про моє особисте що завгодно :)
відповім НА КОЖНЕ запитання розгорнуто прямо тут протягом двох днів 🤍
https://send.monobank.ua/jar/AASLeJJiVX