как закалялся мак. Страница 21

Почему страшно начать зарабатывать? Как закончить сепарацию немного за двадцать?

ну, эт смотря кто такие эти «другие» и как это вас непосредственно касается. если это кто-то из близких - то оно и понятно, есть внутреннее недоверие. «если ты так экономишь даже на себе, сколько ж ты на остальных готов(а) потратить? это что, мне в подарок от тебя ждать банановую кожуру? фантик? абонемент в хуёвый сервис?» а если это кто-то совсем левый, то копайте, ищите, что так цепляет. может, на вас так кто-то когда-то экономил и для вас зажимали денег. а, может, это ваша черта, которая сильно отсвечивает 🙂

Как перестать адски раздражаться от скаредности и привычки к мелкой экономии на всем у других?

никак 😁 честно. ни одна клеточка вашего тела не пошевелится в направлении отсутствующей цели, и правильно сделает. неча лишний раз тратить силы непонятно на что. ищите промежуточную цель, разрешайте себе хотеть и замечать. если квартира ещё очень далеко, значит, вы где-то перекрыли кислород своим желаниям. потому что они точно есть после закрытия всего «обязательного». повышение качества того, что уже есть, частота приятного, вещи «экстра» комфорта. а пока искренне ок быть без своего жилья (что тоже можно поставить под внутреннее сомнение и спросить себя «правда? это те условия, в которых мне максимально хорошо?»), то мозг туда не пойдёт и вас за собой не поведёт. и это тоже окей, всему своё время. может быть, вам своя квартира не так уж и нужна правда, может, вы просто хотите её хотеть 🙂

любий щоденничку, сьогодні був екстра хуйовий та стресовий день, але і в ньому було хороше і цей стрес я не хочу пам’ятати, я й так його не забуду а хороше було таке: я торкалась пальчиками снігу, згадала, як пахне початок зими, замовила кльову адвент-свічку, отримала нові резиночки на брекети, смачно поїла в улюбленому закладі, посиділа з подружкою при свічках, подивилась серію улюбленого серіялу, обіймалась із коханою жінкою, читала теплі відгуки про чайний гайд, привітала з днем народження старого друга і він розчулився, зняла обгортку з нової книжки, закинула останню частину грошей за дорогий та важливий для мене курс у зовсім новій сфері, пила смачний чай. а тепер прийшла сюди писати це все і відчуваю, як 1913 людей мене обіймають. це якесь листопадне диво

Київ, а раптом хтось хоче купити в мене квиточок сьогодні на Жадана на 18:00?🥰 бо є один вільний на гарне місце (поряд зі мною, якщо це важливо, ха ха)

november 🤍🤎

фантазирую себе, что корни уходят куда-то очень глубоко в уверенность, что невозможно зарабатывать много и легко на том деле, которое нравится. так вот, это просто убеждение. может, семейная традиция такая – ебашить не скучной работе. это тогда к вопросу сепарации. может, это кто-то из близких родственников «подарил» такую мысль, ну и эти подарки не отдарки теперь, как грится. интересно, откуда это пошло и кто такой близкий и настолько авторитетный/любимый это сказал, что бессознательное так сильно держится за это, как за памятный билетик ❤️‍🩹

Как преодолеть дилемму между не такой любимой, но прибыльной сферой работы (консалтинг и скучные экономические штуки) и любимой, но бомжовой (долгий академический путь в политологии/международных отношениях) ?

блин, ну потому что пробивать потолок, преимущественно головой, больно, неприятно и вообще дело КРАЙНЕ тяжелое :) а ещё тяжелее окажется эта задача, когда вы понимаете, что этого потолка не существует, это просто фантазия бессознательного, дремотная дымка, эхо поколенческих травм. типа эээ тяжело пробить то, чего в реальности нет. ладно бы реальный потолок, ладно бы головой, можно ещё хоть как-то :) я бы скорректировала работу и вообще запрос на то, чтобы избавиться от ощущения, будто этот потолок есть. помочь себе, обезопасить себя, разобраться с внутренними установками, которые заставляют наше бессознательное формировать такую фантазию.

Почему не могу пробить финансовый «потолок»?

для новоприбывших, сюда👆🏻 можно вопросики про деньги, а я под настроение их разворачиваю и отвечаю 🥰

имхо работать над ощущением себя живой . вы же помните, что деньги зарабатывают только взрослые и живые люди? так вот, дети могут получать хотя бы карманные деньги, могут тратить чужие и быть на содержании. это уже что-то. а вот мёртвым людям деньги не нужны вообще, ни маленьким, ни большим :)

Какой первый шаг к деньгам?

рубрика вгадайте день циклу: слухаю подкаст про те, як росіяни сторіччями крадуть нашу історію та культуру, і плачу з того як прикро і злісно

доречі, я ніколи не робила прям жорсткий відбір на проєкти, але, схоже, що я доросла фейс-контролю так званого )) основними факторами відбору будуть спосіб комунікації зі мною/службами підтримки/асистенткою та платіжеспроможність (є таке слово?🫠)

за останні пару днів з тілесних груп пішло декілька учасників, то я хочу тут залишити нотатку про цей феномен. не про вихід з груп – то є рішення, абсолютно правильне для кожної людини, яка відчуває себе та знає, що наразі їй так комфортно, я це поважаю та захоплююся навичкою не терпіти та не вмовляти себе. але є цікавий феномен саме в тому, що жодна з учасниць не пише мені. при цьому пише в службу підтримки (яка займається тільки технічними питаннями) і в різних формах повідомляє про призупинення участі та, логічно, наступних платежів. не буду зараз зайвий раз зупинятись на тому, як саме люди відносяться до чогось, за що вони сплачують по відчуттях дуже мало і мають можливість сплатити колись потім, я не про це прийшла писати. суть в тому, що вони пишуть у службу підтримки причини, з яких ідуть. там багато нерозуміння деяких процесів, інколи – претензії до мене, інколи – просто бажання, аби щось на групах було інакше. і мені з цим цілком окей, кожен з нас заходить у якись процес із своїми очікуваннями, але мені дивно, що вони жодного разу не писали мені із питанням чи проханням щось змінити. не факт, що воно б спрацювало, але ж, але ж. навіть не прощаються у загальному чаті. просто цікаво, що групові процеси, навіть рішення їх завершити, дуже сильно відображає нас у житті. не виключаю, що хтось продовжує терпіти, бо сплатив вже всю суму разом. знаю, що хтось іде, бо просто не стягує по силах такий процес, і там нема претензій, а є тільки взаємна повага. бачу, що виходить учасниця з груп із великою образою на мене, тримаючи її у собі, перечепившись через якусь фразу в моєму телеграм каналі. але кожного разу радію з приводу того, що хтось обирає той вихід, який йому зараз найважливіший. а наші групи звужуються та прощаються із людьми, які зараз не стягують відверту комунікацію.

я пішла тривожно палити і зловила інтернет ви як? живі? в укритті?