Я написала цей текст, прокинувшись від абсолютно дивовижного сну, який тривав дві години (за нашим людським часом), а міг би тривати вічність — настільки не хотілось з нього виходити.
І так, сон був потворним, але потворність — такий само виворіт краси. Потворність нагадує, що Реальність існує. Немає нічого гіршого за ідеал.
Умовна психічна здорова людина (невротік) не живе в реальності, в реальному світі. Вона підміняє реальність фантазіями, символічними конструкціями на яких легше будувати картину «безпечного світу», «здорових стосунків», «повного взаєморозуміння», «абсолютно взаємного і безумовного кохання», «відсутності меж і скелі у досягененні чогось» (власної всемогутності).
В реальності цих символічних об’єктів, на яких базується віра (а отже, існування) просто не існує. Тому світ такий потворний як є — розвязуються війни, розлучаються люди, люди розчаровуються самі в собі та своїх силах. Навіть Мати не дає безумовного Кохання, але невротік прагне і шукає це все життя. Фантазія — «основа, база, так би мовити, Литосферна плита, нарижний камінь, фундамент, твердиня, осердя, моноліт». Ми живемо фантазіями, фантазії живуть нами.
Штучна «реальність» розсипається як кришталь з кожним дотиком Реальності справжньої. Людина проходить стадії прийняття травмуючої ситуації — так вмирає фантазія. Символічна конструкція, яка вже не може витримати натиск Реальності і стримувати її поток, йде тріщинами і проривається в психічний апарат, зносячи на своєму шляху, затоплюючи. Психотерапевти кажуть, що один із механізмів іх роботи — контейнувати («вміщати в себе») усі емоції, які затоплюють клієнта. По факту, ще один механізм — допомогти відновити пошкоджену символічну конструкцію, перекрити цю зруйновану «дамбу», залатати діру або створити нову символічну конструкцію, заміну старій, яка буде надалі захищати ніжну й чутливу психіку від вторгнення Реальності.
Бо ми не можемо змінити світ. Ми можемо тільки навчитись і пристосуватись жити в ньому.
Але є тільки одне місце, де можна побачити Реальність навіть тоді, коли цього не хочеш. Парадоксально — це сон. Це час, коли не працюють будь-які захисні механізми, нав’язані соціальні контрукти, не існує часу, простору та обмежень.
«Фрейд робить цікаве зауваження, що сновидіння викликає пробудження саме тоді, коли воно ось-ось готове видати, нарешті, істину. Отже раптово прокидається людина лише для того, щоб благополучно спати далі — спати в реальному, або, точніше кажучи, спати в реальності» (с) Жак Лакан
Коли людина прокидається, вона продовжує «спати» насправді. Продовжує жити в ілюзіях. Пробудження — відмова побачити істину.
Реальність є сон. Сон і є ідеологія.
#psychoanalysis
Я не розумію ЯК я могла пропустити цей шедевр повз вуха, але надолужую втрачене.
Все як треба: аудіальне насилля, крики, біль у кожному рядку лірики та магнит для витіснених хворобливих думок.
TW: У «день 4:20» після димних молочних улунів краще не слухати — може страшно попаяти та прибити не гірше за Любов Степанівну. Але якщо ви не (зло)вживали — ризикніть.
#аудіальне🎵
З інтерв’ю Лакана для французького журнала Tonus.
— У чому різниця між неврозом та психозом?
(Quelle est la différence entre névrose et psychose?)
(Лакан) — Ви знайдете це у будь-якому підручнику з психіатрії.
(Celle que vous trouverez dans n'importe quel manuel de psychiatrie).
— Чи може психоаналітичне лікування допомогти позбавитися психозу?
(La cure psychanalytique peut-elle guérir une psychose?)
– Так.
(Oui.)