Der Kanal

Руській мір з доставкою Моя сусідка – вимушена переселенка з України. Вона приїхала на власному авто, яке має українські номери і яке вона з дотриманням усіх правил паркує перед сусіднім від мого будинком. Це взагалі її приватне і підписане табличкою місце для парковки, яке вона орендує разом з квартирою. Хоча поруч є безкоштовні місця і можна було б ставити авто і там. Якось вона прислала мені фото, на якому хтось намалював на її авто один з символів російського вторгнення в Україну – літеру Z. Через деякий час історія повторилася і їй намалювали свіжий символ замість стертого. Коли вона їхала з міста, то лишала авто в мене під будинком, адже їй було за нього страшно. А потім я знайшов цей символ на власній поштовій скриньці. Вона знаходиться в декількох метрах від місця, де я ставлю авто. Думаю, його не обмалювали тільки тому, що воно на австрійських номерах і на ньому немає мого прізвища, яке в свою чергу є на поштовій скрині. Хоча, можливо, це лише питання часу. Доступ до парковки і скриньок в нас відкритий, а ніяких камер через захист приватного життя тут немає і бути не може. Шерлок Холмс все ще вигаданий персонаж, то ж я поїхав до місцевого відділку поліції. В ньому я вже бував раніше, але по питаннях допомоги українцям. Це взагалі моє перше власне звернення у поліцію за 7 років, як я у Австрії. Чергова поліціантка уважно вислухала мою історію і сказала, що це щось нове і незвичне, тому мені потрібен більш досвідчений колега. Через декілька хвилин молодий полісмен у цивільному провів мене всередину відділку і посадив на стіл навпроти. Поки ми йшли коридорами, я дивувався, який цей відділок насправді величезний, бо з фасаду це типовий такий провінційний привокзальний опорний пункт поліції. На столі в нього була рація, і поки він замовкав аби подивитися щось у комп’ютері, я чув переговори його колег, які шукали в окрузі якесь підозріле авто. Нажаль, чим кінчилась ця захоплива «радіо-постановка» я так і не дізнався. Охоронець правопорядку уважно вислухав мене. А потім попросив відправити йому докази: фото і відео у моєму смартфоні. Я уявив собі, що це треба буде роздрукувати десь фото і потім знімати з них копії на темному повільному шумному ксероксі. Але поліцейський швиденько написав мені на папірці номер службового Вацапу, куди я за пару хвилив скинув файли і всі інші деталі, аби зайвий раз не диктувати: адреси, імена, дати, контакти. Після того, як він занотував все на папірець, він запитав, чи пошкоджено було якесь майно. Бо якщо ні, це не кримінальний злочин, а те, що десь поруч живе який кончений адепт руського міру, не є порушенням закону. А сам той символ поки не заборонений законом у Австрії, хоча заборонені символи і жести тут є. Я пояснив, що означає цей символ для українців і має означати для всього цивілізованого світу, бо він сам не до кінця зрозумів. Потім він сам підсумував, що знаючи, що такі люди живуть десь поруч може бути м’яко кажучи некомфортно. Видно, що він був сповнений рішучості допомогти, але зі свого досвіду просто не знав як. Але він не хотів лишати це просто так і покликав начальника, який перечитав ще раз чернетку із ситуацією і скоро поговорив зі мною ще раз. Начальник був дорослим копом у формі і з пістолетом. Він трохи пожалів, що авто не пошкодили чи не пограбували, бо тоді б вони того зловмисника… А так ще раз вибачився і сказав, що у будь-якому разі вони звернуться до федерального управління поліції і спробують щось зробити. Адже це якась нова для них історія і вони були здивовані і навіть трохи налякані. Але поки порадив бути уважним, обережним та повідомляти, якщо ще щось трапиться. Весь процес від першого вітання до того, як я покинув відділок зайняв всього 30 хвилин. Вони реально працюють дуже швидко і я бачив це вже раніше з іншими українцями. Наївно було думати, що у прекрасній Австрії такого ніколи не трапиться. Та й відверто кажучи це не найгірша з можливих проблем. Але ж тепер дивлюсь навколо трохи по-іншому.

Гусячий ажіотаж Кожного року на початку листопада в нас тут починається кулінарно-гастрономічний двіж, адже всі хочуть поїсти традиційне сезонне австрійське блюдо – гуся! В ресторанах з’являються спеціальні пропозиції, а на полицях супермаркету птицю можна взяти або цілою (гусь дуже великий і готувати його вічність), або якусь там грудку чи ніжку, що практичніше. Кожного року я включаюся в цю гонитву за смачним птахом. Я не фанат жирної їжі, але як же тут пропустити. Часто просто прийти і купити або замовити гуся у ресторані не вийде. Про нього треба окремо домовлятися, а пропозиція обмежена у часі і кількості. Хто не встиг, може йти до супермаркету і брати там звичайного гуся, що я завжди і роблю. Бо життя і так доволі насичене, а займатися окремим менеджментом аби поїсти гуся я тупо не хочу. Ніколи завчасно про нього не згадую, а, коли вже час, просто риюся у м’ясному відділі супермаркету. Цього року гусь, як і всі інші продукти в Австрії подорожчав. А він і так був не дешевий. Це викликає невдоволення і дає населенню зайвий привід поскаржитися на несправедливість всесвіту. Але ж звичайно від смачної традиції ніхто не відмовляється. Цього року кілограмова ніжка гусака до нашого столу в Billa обійшлася в 22 €. Чому ж саме зараз? Невже протягом року птахів немає у продажі? А це така давня традиція – їсти птаха на День святого Мартина 11 листопада. Мартин Турський був християнських священиком, який потім став святим. За легендою його шукали віряни, аби обрати єпископом нині французького міста Тур, чого він не дуже хотів. Хитрий священник сховався у сараї, але підступний гусь видав його своїм кряканням. У якості помсти за зраду той наказав смажити гусей, що ми й досі слухняно і робимо, додаючи на тарілку тушковану червону капусту і кнедлі. Але це все має і практичний бік. В наших краях закінчується сільськогосподарський рік, що відмічають різними тематичними фестивалями і от такими святами. Крім того в цей час відгодовані птахи сягають своєї найкращої форми, і тримати і годувати їх далі вже немає сенсу. Ну і ринкова економіка звичайно.

Чому я став гідом Одне з перших прохань туристів, яке я завжди чую: будь ласка, нехай буде не нудно, без заглиблення в історію, дати і тони інформації. В ідеалі з жартами, весело і жваво. Не знаю, можливо, є десь колеги, з якими у туристів був негативний досвід. Або виною всьому якийсь стереотип нафталінового екскурсовода, який бомбардує нещасного гостя тонами дат, прізвищ і непотрібних деталей. Але я так не роблю. Доводиться щоразу пояснювати і доводити, що все буде добре. Добре, у мене є відео, на яких клієнти можуть на мене подивитися ще до нашої зустрічі. Дехто читає мої тексти і цього достатньо, аби переконати їх. Послуги гіда в Австрії коштують не дешево. Це тому, що всі ми – приватні підприємці, все робимо самостійно і несемо чималі витрати. А ще через те, що гідом тут стати складно: потрібне тривале і дороге навчання, державні іспити та отримання ліцензії. Весь час потрібні нескінченні інвестиції в книги, поїздки, музеї та інше. Але ж добре, аби гід мав високу кваліфікацію і щоб все знав, вірно? А ще краще, щоб це була ерудована і цікава людина. Це все і коштує грошей. Чому мені подобається ця професія? Я люблю спілкуватися з людьми, дізнаватися нове, подорожувати, працювати з інформацію і ділитися нею з гостями. Усе, що стосується моєї роботи, мені щиро цікаво і було таким ще задовго до початку роботи гідом: історія, географія, мистецтво, традиції, планування, логістика тощо. І найголовніше – ця професія передбачає нескінченний розвиток, адже завжди є щось, чого ти ще не знаєш або знаєш недостатньо глибоко. Я люблю знати все про все. Взагалі немає чогось такого, що мені було б не цікаво. Буду чесним: уся базова інформація про місця, які вас цікавлять вже є в інтернеті. Безкоштовно та без СМС. Але гід не переказує статі з Вікіпедії. Хороший гід розповідає часто унікальну і надзвичайно суб'єктивну історію, попутно створюючи сервіс і комфорт навколо вас в реальному часі. Це досвідчений попутник, з яким вам має бути приємно, цікаво і комфортно. Гід – це особлива послуга, в якій ти сам продукт, продавець і виконавець. Та й буду чесний – послуга не для всіх. Це насамперед для тих, хто цінує свій час, комфорт і хоче отримати від своєї подорожі максимум. Бюджетні мандрівники або туристи на кшталт "та це все є в Гуглі" теж подорожують і отримують певні враження. Чому саме гід, а не екскурсовод? Останній проводить екскурсії в рамках конкретного маршруту або музею. Натомість гід – це людина, яка не обмежує себе якимись рамками, надає більше послуг, а коло її інтересів ширше. Наприклад, я не обмежуюся тільки улюбленим Віднем, а показую туристам більшу частину країни. А мої тури майже завжди адаптовані під клієнта, оминаючи завчені й нескінченно повторювані маршрути, хоча якийсь кістяк там усе ж таки є. Я роблю індивідуальні, групові та багатоденні тури. У містах, в горах та на озерах. Працювати сам гідом мені цікавіше. Я би ще додав, що всі мої тури «авторські», але з одного боку будь-хто, хто зібрав більше однієї людини з собою у подорож, може так сказати. А з іншого – у цій сфері вистачає організаторів непрофесіоналів, для яких організація екскурсій це щось типу хобі чи побічна справа. Тому авторський тур – це не завжди круто і тут все залежить від власного досвіду. З цим словом треба бути обережним :) І найголовніше – подорожуйте! З гідами або самостійно. У далекі країни або сусіднє місто. При першій нагоді. Завжди!

Подорожі стали іншими З весни багато подорожую Європою: літаками, потягами і на авто. Після пари років практично повної відсутності можливості це робити я ніби прокинувся у новому світі мандрівок. І він не те щоб став кращим. Але наразі це даність і наша нова реальність, тому ділюся з вами новинами. У своїх дописах я вже згадував, що багато персоналу пішло з деяких сфер бізнесу, типу туризму назавжди. Весь цей час, коли мм не могли відвідувати курортні міста, не жили у готелях та не літали літаками. Як наслідок – багато персоналу без особливо високої кваліфікації пішли працювати у інші місця. Я в першу чергу про обслуговуючий персонал у аеропортах: реєстрація на рейси, перевірка пасажирів, обслуговування функцій аеропортів. У Дюсельдорфі, де я стояв у 4-хгодинній черзі аби просто пройти перевірку безпеки були спеціальні співробітники, які просто курсували вздовж величезної черги і заспокоював пасажирів. Люди запізнювалися, нервували, сварилися і прямо у черзі пропускали свої літаки. Якщо у вас був ще й багаж, то шансів встигнути взагалі не було, бо там окрема черга. Замість тих, хто пішов взяли новий персонал, який тільки навчили і звичайно без досвіду якість та швидкість їх роботи низька. А їх стало ще менше. Аеропорт Амстердаму, де я нещодавно відстояв 2-хгодинну чергу виплачує авіакомпаніям компенсації за те, щоб вони просто перенесли свої рейси і не навантажували його ще більше. Бачив, що на сусідніх гейтах вже на посадку збирались декілька літаків у близький час вильоту і один з них відміняли коли люди вже стояли в черзі на посадку. Одного разу це був мій літак. Таке враження, що авіакомпанія дивиться, куди прийде менше людей на посадку і потім розігрує цю лотерею. Було, що перед посадкою ми здали багаж вже біля трапу літака. По прильоті пілот повідомив, що ми посидимо хвилин 30 у літаку, адже прийти, відкрити вантажний відсік і видати нам сумки просто нікому. Пілоти є, стюардеси є, а от звичайних вантажників бракує. Досі бачу в аеропортах купи багажу, що просто розкидані там і тут. В аеропортах минулого такого не було, всі чемодани і сумки їздили по стрічках або на спеціальних машинах. До речі, частина персоналу періодично не працює через хворобу, про яку ми вже майже забули… Але вона й далі буде підло шкодити нашому життю, хоч вже і не в таких масштабах. Навіть якщо прийняти, що на авіаподорож тепер треба на декілька годин більше, то постає питання: а чи вистачить на таку подорож грошей? Ціни на готелі а авіаперевезення відчутно виросли. Лоукости заявляють, що більше не будуть катати нас за прийнятні лоукост-гроші. Зараз все дорожчає все і зрозуміло, що це не через паузу в пару років, але ж через це не легше. Може варто подорожувати потягами? Але через дорожнечу палива на них тепер їздить багато місцевих мешканців і як наслідок часто вони переповнені, а без резервації місця можна взагалі їхати стоячи. Бувало, що кондуктори висаджували з потягу пасажирів без місця. Два минулі роки, не дивлячись на обмеження я багато їздив по Німеччині по роботі. Обмеження не стосувалися тих, хто по справі. І там більшість готелів були зачинені, а ті, що працювали пускали всередину після попередньої домовленості і дзвінка. Зараз звичайно не так: готелі повні туристів, а міста знову заповнені людьми. І туристична сфера звичайно цим користується, піднімаючи ціни. Особливо торкнулося популярних курортних місць, які намагаються заробляти тут і зараз, а люди, які пару років сиділи вдома готові платити будь-які гроші. І всі ніби забули вже про минуле. Про це іноді нагадують маски, що все ще необхідно вдягати на деяких перельотах чи транспорті у містах. Така приємна соціальна дистанція між людьми знову скоротилася і стала як раніше: чим ближче, тим краще :) Але у будь-якому разі подорожувати – радісно і приємно і краще хоч якось, чим взагалі ніяк. І після перемоги українці почнуть знову подорожувати світом, але вже як звичайні туристи.

Сигнали цивільного захисту у Австрії (сирени) У сучасному світі вже не можна казати, що чогось ніколи не станеться або щось ніколи не знадобиться. Тому важливо знати про те, як працюють сирену у Австрії аби у випадку потреби врятувати своє життя та зайвий раз не злякатися. В нас є 8 тисяч сирен 📢, завдання яких сповістити населення про небезпеку на конкретній території. Їх встановлюють на високих будівлях та роблять їх дуже гучними так, аби ви точно почули і зреагували. Вони «виють», коли хочуть попередити вас про небезпеку і дати час правильно зреагувати або подати якійсь інший сигнал. Є більш просунутий спосіб інформування – безкоштовний додаток для 📱 смартфону KATWARN або навіть SMS/E-mail розсилка. Це допоможе, але тільки у випадку, коли небезпека не заважає роботі всієї необхідної електроніки. Але точно дозволить первірити чи щось відбувається саме зараз у вашій локації, якщо вам щось сдалося чи почулося. Аби все було справним, сирени перевіряють щосуботи, даючи тестовий сигнал ⏰ на 15 секунд приблизно о 12:00. А ще систему можуть використовувати для сигналу добровільним пожежникам (3 рази по 15 секунд), допомога яких потрібна саме зараз на базі. Це сигнали, які ви чуєте і які можуть викликати стрес чи страх, але ніякої небезпеки насправді немає і їх можна просто ігнорувати. А ось це справжні сигнали (зображення), які можуть зберегти вам життя та здоров’я: 1. ⚠️ Попередження: 3 хвилини безперервного і рівномірного звуку сирени – наближається небезпека! Треба увімкнути державні канали ORF по на радіо, ТВ або відкрити сайт orf.at та слідкувати за повідомленнями. 2. ☠️ Тривога: 1 хвилина звуку сирени, який наростає і знижується – безпосередня небезпека! Треба пройти до спеціального укриття або будь-якої споруди та продовжувати слідкувати за повідомленнями від ORF. 3. ❌ Відбій: 1 хвилина безперервного і рівномірний звук сирени – небезпека минула! Подивитися, які рекомендації дають у повідомленнях від ORF та виконувати їх. Бажаю, аби ви завжди чули лише тестування сирен!

Екскурсії на інші планети Чи можна на вихідні поїхати на іншу планету? Так… Або у світлому майбутньому, коли ми нарешті підкоримо космос в якості туристичної дестинації. Або прямо зараз з двома сміливими та гідами на автобусі, у якому не гірше за зореліт! І це не рекламний слоган. Все те, що ми побачили та відчули протягом нашого дводенного туру на у справжні Альпи на захід Австрії інакше і не назвеш. Дивишся, відкривши рота і намагаєшся сфоткати те все аби передати комусь в інтернеті хоча б частку дива, яке відбувається прямо перед тобою. Не так багато подібних місць на планеті Земля і добре, що наша альпійська республіка саме з таких. Ніколи не думав, що колись привезу туристів до себе додому. Аж доти, як не переїхав жити до одного з найкрутіших і найнасиченіших туристичних регіонів Австрії. Ідея спланувати та зробити великий дводенний тур з ночівлею ніби на поверхні, але аби провернути таке і зібрати в одному турі все най-най-най краще в адекватному бюджеті та й ще з ночівлею в альпійському готелі це треба було постаратися… Але в нас із партнеркою Тетяною все вийшло! Цілих два дні ми подорожували з автобусом туристів з Відня по найкращих місцях моєї рідної федеральної землі Зальцбург. Трохи хвилювався: а що як когось не здивує або буде не цікаво, але дарма! Туристи зібралися дуже круті, позитивні та цікаві. Погода, що у цих місцях дуже не передбачувана та істерична весь час давала нам вікна для всіх наших активностей. Ну а все інше для нас зробила матінка природа, створивши печери, водоспади та гори, і трохи люди, побудувавши для нас комфортну інфраструктуру. Скажу чесно: для нас було б простіше просто провести два одноденні тури. Але ми хотіли новий виклик і челендж. Чого тільки був вартий окремий тендер серед готелів мого міста Цель-ам-Зее аби знайти для групи найкраще за оптимальною ціною. Задача була надскладна: знайти серед люксових готелів популярного курортного міста справжній альпійський готель. Бонусом шла вечірня програма з екскурсією містом та місцевими ресторанами з барами. Мінімум на один вікенд зробили хороших людей щасливими, а себе ще більш крутими професійно. Подорожуйте з правильними людьми у хорошій компанії, воно того варто!

Австрія розпродає твори мистецтва Одразу пiсля переїзду у Відень, не бувши особливими експертами у мистецтві ми кинулися дивитися найвідоміші місцеві експонати. Першим номером був “Поцілунок” – всесвітньо відома картина віденського модерніста Густава Клімта у палаці Бельведер. Відстоявши чергу на вхід та забігши вверх по парадних сходах, ми почали метушитися по залах у пошуку золотої картини із квітами. Здається, тоді я навіть не знав, як точно вона виглядає. І ми її знайшли! Перед картиною стояв натовп туристів, хоч був він не такий щільний, як перед Мона Лізою у Луврі. А ще там була пара охоронців, яка чомусь забороняла фотографувати картину, що звичайно не спиняло взагалі нікого. Іона живопису тоді мені дуже сподобалась, але більше запам’яталася сама пригода: знайшли, побачили, сфоткали. Тепер я із задоволення розповідаю про великого Клімта туристам. У лютому 2022 року на честь Дня св. Валентина державний австрійський музей Бельведер, який поміж інших доволі активний в плані різних цифрових інновацій придумала взяти й продати той самий “Поцілунок”. Точніше його цифрову копію, яка розділена на 10 тисяч віртуальних шматочків картини за ціною 1850€ або 0,65 віртуальної валюти ефір за кожен. Можна обрати той фрагмент, що подобається більше. Все це за допомогою цифрових токенів NFT. Це коли ви не володієте фізичною копією якогось твору мистецтва, а стаєте його власником у цифровому світі. Причому скопіювати зображення самої картини може будь-хто хоч зараз, але десь у децентралізованому блокчейні буде записано, що справжній власник саме ви. Такий актив можна потім більш вигідно перепродати, якщо повезе. Або комусь просто подарувати. Я вирішив дослідити реальну ситуацію із цим активом. За даними платформи OpenSea наразі 10 тисяч фрагментів картини розділені між 1,8 тисячами власників. Причому один з анонімних акаунтів володіє аж 7,4 тисячами шматочків і це може бути й сам Бельведер, який їх ще не продав. І якщо я не помиляюся у припущенні, фурором на ринку цифрових активів “Поцілунок” не став. Наразі купити шматочок Клімта на вторинному ринку можна від 0,05 ефіру за фрагмент, що по актуальному курсу десь 90€.

Австрійське супер-будівництво Нещодавно в мене спитали, а чи є в Австрії актуальні проєкти великих будівництв? Так, аби дорого, помітно і масштабно. Я легко міг би згадати щось з минулого. Наприклад, Цвентендорфську атомну електростанцію, але то побудували о 1970-х та покинули. Але щось таки в Австрії ще будують! Знайомтеся – Бреннерський залізничний тунель під Альпами у Тіролі. Дорогезна довгобудова та найбільший у світі залізничний тунель, що має з’єднати Австрію та Італію глибоко під однойменним перевалом, вдвічі пришвидшити рух поїздів між країнами та стати частиною транс'європейської транспортної мережі. Це скоротить транспортне навантаження на регіон, пришвидшіть рух та зменшить шкоду місцевій екології. На сьогодні будівництво триває вже 15 років і з 56 км тунелю побудовано 2/3. На тиждень будують десь 500 метрів. Не без проблем, адже завершення будівництва вже переносили декілька разів: спочатку це був 2025 рік, а наразі прогнозують завершити його спорудження у 2032 році. Стратегічний тунель має з’єднати північну та південну Європу у місці, де історично рух ускладнений, адже це маршрут Мюнхен – Інсбрук – Больцано – Верона. Загальна вартість проєкту наразі приблизно 10 мільярдів євро: половину будівництва оплачує ЄС, а другу половину ділять між собою Австрія та Італія. Такі тунелі називають «базисними», бо проходять вони глибоко в основі (базі) гірського масиву. Це робить шлях для транспорту прямим і рівним, через що для руху не треба підійматися в гору. У найглибшому місці тунель знаходиться на 1600 метрах під поверхнею.

Olpererhütte – фотоспот, заради якого ви будете дертися в гори В австрійських Альпах безліч дивовижно красивих місць. Аби побачити більшість з них, треба пішки підійматися в гори декілька годин і йдуть туди не любителі фото, а ті, кому в першу чергу подобається ходити високо в гори. Серед таких людей і я. Але є інстаграмні місця, які приваблюють тих, для кого першочерговим є зробити кльове фото і запостити його у соцмережі. А вже потім все інше. Такі туристи замість зручного взуття та води беруть із собою в похід величезні камери та плаття, аби перевдягатися та зробити там декілька фото. Безпека у горах – справа особиста, але коли бачиш парочку іноземців у сандалях, що тільки почали сходження, а вже темнішає і йти їм ще вічність, хочеться поставити внизу фейс-контроль. Для багатьох фотомандрівників це, мабуть, перший і останній похід в гори, бо повторювати таке просто так вони вже не будуть. Але ж як відмовити собі, коли вже побачив у стрічці Інсти те само фото на підвісному мосту високо в горах над блакитним озером. Це все про Ольперхютте – мальовничу хатинку у горах із рестораном та гірським готелем на висоті 2389 метрів. Біля неї у 2007 році побудували невеличкий підвісний міст. Якщо зробити фото з правильного ракурсу та трохи його підрізати, виходить, що ви ніби стоїте над прірвою, а під вами красивезне озеро. Насправді міст зовсім маленький, аби зробити фото вам доведеться відстояти мінімум півгодинну чергу, а прямо поруч є крутезний фотоспот до якого всім тупо байдуже. Але кого це спиняє? Якщо вдасться знайти вільне місце, зверху можна смачно поїсти у ресторані. Ще там можна заночувати, якщо захочете зробити фото без черги вранці. На невеличкому плато вільно гуляють тварини, а якщо ви закохані, то можете почепити свій замок на спеціальну металеву конструкцію у формі серця. Є певна плутанина із таймінгом. Багато де написано, що вверх можна дійти за 1,5 години. Теоретично це можливо, якщо бігти. Адже на вас чекає 3 км вверх по горах і набір висоти 500 метрів. Збиває з пантелику й момент, що це шлях в одну сторону. А ще 1-2 години там і потім спуск. 2-2,5 години вверх і десь 1,5 години вниз це більш реалістично, а загалом на все краще закладати 7 годин. Внизу можна подивитися на величезне водосховище Schlegeis Stausee і греблю, висотою 131 метр та довжиною 725 метрів. Базова Телега більше не дозволяє додавати зображення до довгих текстів, тому картинки та відео окремо у моїй Інсті, а на сайті практична інфа з посиланнями якщо поїдете туди.

Я – професійний гід в Австрії. І я не сиджу на місці. Мені ніколи не було цікаво водити однакові екскурсії по одному маршруту одного міста. Хоча колеги, які знаються на якійсь одній локації досконало теж молодці, але я не такий. Я починав у Відні, де навчався гідскій справі. Потім я пішов далі та розробив програми у Нижній Австрії (земля навколо столиці) – Долина Вахау, Віденський ліс, регіон Вальдфіртель. Далі я освоїв Гальштат і регіон Зальцкамергут. А зараз я працюю це й у Зальцбурзі (місті та всій землі) і звичайно вожу екскурсії по рідному Цель ам Зе, де живу і яке покохав з першого погляду. І знаєте що? Я не збираюся зупинятися! Тільки б вистачало сил і часу на все, що хочу. В планах нові програми, локації, міста та дивовижні відкриття. Більшість своїх екскурсій я проводжу приватно, але інколи я роблю і групові тури. Влітку та восени взагалі системно вихідними. Я з колегою беру великий автобус, ми збираємо туристів і їдемо кудись у крутезні місця Австрії. Або я просто гуляю з групою по містам в рамках відкритої екскурсії. Деякі свої екскурсії я роблю безплатно для переселенців з України. Інші бажаючі приймають в них участь за пожертви на користь ЗСУ. Якщо ви в Австрії (Відень, Зальцбург, Нижня Австрія) і хотіли б взяти участь у моїх групових турах, я завів окремий канал з усіма анонсами своїх екскурсій і турів. Зазвичай місця закінчується за пару днів, тому з цього каналу ви дізнаєтеся про них першими.

Коротка угорська пам’ять Прем’єр Угорщини Віктор Орбан закликав ЄС переглянути стратегію у відношенні до України. За його словами санкції на русню не діють (його фантазія), а економіка Європи перебуває у складному становищі (це важко не помітити). А отже формат безальтернативної підтримки України має змінитися на мирні переговори з московією. Орбан – голова правлячої партії, яку обрав народ Угорщини і яка отримала переважну більшість у парламенті. Дивно, що угорці все забули. А згадати є про що, адже руська імперія у різних її проявах вже декілька разів позбавляла їх майбутнього. У середині 19 століття під тиском демократичних змін у Європі і кризи у самій імперії у Відні і інших частинах імперії спалахнула революція. Угорщина, що була дуже значною частиною Австрійської імперії захотіла отримати більше свободи. Національний рух активізувався по всій країні, а армія почала виконувати накази місцевих лідерів, а не імператора з Відня. Між військами імперії та Угорщини почалася натуральна війна і перші в ній програвали. Австрія не вивозила і подолати супротив Угорщини самостійно не могла. Тоді австрійський імператор Франц Йосиф попросив допомоги у російського імператора Миколи I, а той зі страху аби щось таке не вийшло у нього самого направив на придушення повстання російське військо, яке кров’ю у 1849 році зупинило революцію і позбавило Угорщину шансу на незалежність. Буквально через 100 років після того, у 1956 році радянська армія придушила повстання угорського народу проти місцевого комуністичного уряду, що був маріонеткою совєтів. Це коштувало угорцям приблизно 3.000 життів. Той, хто забув чи прогуляв криваві та повчальні уроки історії може думати щось таке, як лідер Угорщини, аж допоки між його країною і московською федерацією є героїчна Україна.

Австрійська служба статистики зробила мапу із усіма ДТП за минулий рік. Можна подивитися, що сталося прямо у себе під домом на вулиці чи статистику загалом. Так я дізнався, що на страшному нерегульованому перехресті прямо біля дому була лише одна аварія і здивувався. А загалом у нашому районі за рік сталося 53 ДТП та одна людина загинула. У Відні в ДТП за рік загинуло 15 осіб, але це на 1,9 мільйони людей. Загалом по всій країні в результаті ДТП сталося 359 смертей. Причинами майже половини всіх смертельних випадків є перевищення швидкості та неуважність за кермом. У 6,6% учасників всіх цих цих випадків у крові був алкоголь.

Австрійські багатії За підсумками минулого року мільярдерів в Австрії стало на два більше і тепер їх аж 49. Разом всі ці поважні люди контролюють статок близько 200 мільярдів євро. Найбагатшою в Австрії є родина Порше-Піх, активи якої становлять 41,6 млрд євро. Це не тільки знамениті німецькі машини Porshe, а й весь величезний автомобільний концерн Volkswagen. Їх родинний маєток знаходиться у моєму місті і я навіть знімав там епізод фільму про Целль-ам-Зее, де цю родину шанують, називаючи на честь неї вулиці та будівлі. Слідом зі статком у 24,9 млрд євро йде Дітріх Матешиць – засновник та керівник найдорожчої та найвідомішої компанії Австрії Red Bull. Головний офіс виробника енергетиків та екстремального відео контенту знаходиться на мальовничому озері Фушль в парі годин від мене і я колись показував вам його. Але оскільки активи Порше поділені між багатьма членами родини, пан Матешиць є найбагатшою людиною країни. Родина Влашек, якій належить мережа супермаркетів Billa (а ще Merkur, Bipa та ADEG) посіла четверте місце рейтингу зі скромними 5,4 млрд євро. В них є приватний мавзолей у палаці прямо у центрі Відню, де похований Карл – засновник бізнесової імперії. Інколи заходимо з туристами до них у гості. Наразі 400 багатих людей контролюють третину всіх фінансових активів Австрії й це співвідношення нерівності вище, ніж в інших країнах. Австрійська організація працівників та союз профспілок пропонують підвищити податки для багатіїв, бо останніми роками народ бідніє, а ті навпаки. Але уряд нічого такого навіть не планує.

Погана пивна дипломатія Коли побачив на полицях австрійського супермаркету українське пиво Чернігівське, то зрадів! Зараз як ніколи я радію всьому рідному у будь-якому прояві. Гроші з продажу пивка йдуть на допомогу Україні, що звичайно важливо і за це компанії респект. Перше, що мене здивувало - це ціна у 1,99 євро за банку. Навіть не скляну пляшку. Для Австрії це дуже дорого за пиво. За ці гроші там всередині має бути щось справді видатне. Для порівняння: хороше пиво коштує 1-1,2 євро за 0,5, а по акції процентів на 30-40 дешевше. Видатне пиво та локальний смачний крафт коштують десь 1,5-1,7 євро. Але звичайно пиво треба спробувати. Можливо там в банці щось видатне. Перед дегустацією я згадав, що Чернігівське – дуже м’яко кажучи не саме смачне пиво України. Але подумав, що для австрійського споживача, який має великий вибір хорошого місцевого та іноземного чеського/німецького пива українські пивовари приготували дещо особливе. Щось таке, аби показати українську душу та з першого ковтка закохати у себе європейського споживача. Але нічого такого. Допити вміст банки мені допомогло виключно усвідомлення того, що воно має сосунок до моєї батьківщини. Хоча зварено було у Німеччині. Що у підсумку? Не дуже смачне дорогезне пиво, доцільність покупки якого сумнівна. За великого бажання допомогти Україні зробити це можна без необхідності пити щось несмачне – просто перераховуючи гроші на допомогу без пивних посередників. Чи є альтернативи? Наприклад, продавати за ці гроші український крафт або нормальне масове пиво, аби показати, що наші пивовари круті. Як армія і народ. Або зробити якесь більш адекватне по ціні пиво, бо зараз цьому напою об'єктивна ціна десь 65 центів.

Чому українська? Все життя користуються всіма мовами, якими володію в різній мірі успішності. Спочатку це були дві мої рідні – російська і українська, потім десь зі школи додалася англійська, а зараз ще в мене є й німецька. Мови – це про різноманіття і можливості, а не обмеження. І мені подобається перевага розуміти світ у форматі 4х. Але після початку війни я роблю контент українською мовою. Для мене зараз українська мова як і український прапор на будівлях тут за кордоном – це ознака цивілізованості. У часи безжального нищення всього українського ворогом, ми маємо працювати з подвійними зусиллями, або відновити баланс хорошого в світі. У Телеграмі ніби є вбудований переклад постів з української. Цікаво, чи добре воно працює. 🇺🇦 Слава Україні!

На днях этому каналу исполнилось 5 лет. За это время контент особо не менялся – это мои компактные и содержательные заметки про жизнь в Австрии. Когда я стал работать гидом, начал добавлять что-то про интересные места и свою работу. А с началом войны я пишу тут посты, которые так или иначе касаются этой трагедии. Потому что это сейчас большая часть жизни всех украинцев и других адекватных людей. Каким будет канал в будущем я пока не знаю, но в любом случае бросать писать тексты не планирую, т. к. очень это дело люблю. Нас становится меньше, но я рад, что тут остаются только люди, с которыми у нас совпадают ценности. Вместе с этим у меня другое событие – на моем Ютуб-канале первая 1.000 подписчиков. Мои новые видео я снимаю на украинском языке и большая их часть про помощь тем, кто спасается в Австрии от ужасной войны на нашей родине. Сейчас я чувствую, что эта площадка полностью отвечает моим потребностям по самовыражению и я там не просто так. 🇺🇦 Слава Украине!

Кто забыл, тот может повторить Любители наблюдать за родиной из-за границы, поддерживая отсюда обезумевшего вождя володю всегда имеют что сказать, если речь заходит о Второй мировой и Австрии. Например, о том, что имперскую столицу Вену и восток Австрии освободила Красная армия. Это исторический факт, который осуществили два Украинских фронта и вроде бы на этом можно было закончить. А граждане пошли бы себе дальше с георгиевскими ленточками с цветами к местной святыне – Памятнику советским солдатам на площади Шварценберг в центре Вены. Дьявол кроется в деталях, а для штурма Вены в начале апреля 1945 года, он прячется в цифрах и некоторых фактах. Об этом они или не знают, или намеренно забывают. А стоило бы помнить, чтобы никогда снова не повторяться. Но кому я это рассказываю… Неплохо было бы посмотреть, какая цена была заплачена за освобождение укрепленного и стратегически важного города. А это по разным оценкам в районе 40 тысяч погибших советских военных. Примерно половина погибла непосредственно в атаке Вены. Много? Для цивилизованных людей, которые ценят жизнь цифра ужасающая. Другие ответят, что это геройский подвиг и вон за Берлин полегло вдвое больше. Еще один тиран и убийца по кличке Коба стремился сделать все быстро и решительно. Ведь это бы обеспечило его позицию на переговорах с союзниками, которые наступали на Австрию с запада. Нужно было отхватить побольше и продемонстрировать мощь. Любой ценой. После того, как Вена и часть Австрии были взяты под контроль, СССР вместе с союзниками разделило страну на оккупационные зоны. Да, силами советских солдат была восстановлена часть инфраструктуры, а голодающий народ получал какое-то продовольствие, о чем никогда не молчала пропаганда. Но вместе с тем на подконтрольных советам территориях были репрессии против неугодных, солдаты вели себя не всегда достойно, а части австрийского населения ради безопасности и комфорта пришлось покинуть советскую зону. В Вене не много памятных мест, которые охраняет полиция или против которых постоянно происходят акты вандализма. Например, постамент бургомистра и антисемита Карла Люгера. Или вот памятник героям Красной армии. Окончание войны – это никакой не праздник. И тем более не карнавальное шествие. Внимательное изучение уроков истории должно быть вместо сакрализации ее самых кровавых эпизодов. Тогда не смогут и не повторят.

Австрийский военный корабль Сейчас трудно представить Австрию морской державой с флотом и портами, но до проигрыша в Первой мировой чуть больше 100 лет тому назад это все у нее было. Была у этого флота и гордость – линкор его Императорского Высочества «Viribus Unitis». Названием стал девиз императора Франца Иосифа, что в переводе с латыни означает «совместными усилиями». Мощное современное дорогое оружие с пушками, торпедами и артиллерией. Которое почти всю свою историю простояло в порту на Адриатическом море, устрашая противников одним лишь своим существованием. Австрия проигрывала войну и теряла выход к морю, поэтому император Карл (на тот момент уже другой и вообще последний) решил передать флот Австро-Венгрии вместе с линкором новосозданному Королевству Югославия. А те в свою очередь сразу заявили о нейтралитете и, казалось бы, тут история могла закончиться вместе с этой войной… Но на противоположном берегу моря находилась Италия, для которой корабли Австро-Венгрии создавали постоянную угрозу и которая безуспешно пыталась атаковать флот, базирующийся в порту города Пулы. В итоге итальянцы выбрали самый дерзкий способ уничтожить врага, выслав двух диверсантов под кодовым названием Нептун, которые заминировали и взорвали вражеский военный корабль. Новостей лазутчики не читали, поэтому о переходе права собственности на флот от врагов к теперь уже не врагам не знали. Два итальянских храбреца отправили на дно гордость флота, его адмирала и 400 моряков в придачу. Стоимость железа, которое до сих пор засоряет там дно и создает проблемы для движения туристических лайнеров в современном эквиваленте составила 495 миллионов евро. Две трети непотопляемой «Москвы», согласно оценке Форбса. Представляю, как на следующий день на страницах одной из самых старых газет в мире Wiener Zeitung вышла статья о том, как флагман утонул из-за шторма войны и пожара ненависти.