Девід Фінчер: Топ 11
(тік-ток версія)
Мій улюблений режисер в цьому році випускає новий кінчер (“Кіллер”), тож саме час зробити топ всіх його картин.
11. Чужий 3 (1992)
Шо тут скажеш, перший млинець нанівець. Фінчер не воліє навіть згадувати той досвід, де в молодого режисера навіть забрали право монтажу.
10. Кімната страху (2002)
Не на такий камбек чекали глядачі після Файт Клабу. Найцікавіше в цьому фільмі те, що лесбі ікони Джоді Фостер і Крістен Стюарт грають мати і доньку. А Лето з дредами взагалі краще забути.
9. Манк (2020)
Важливий фільм для Фінчера, бо він за сценарієм його батька. Тому це дуже трепетна до деталей і візуалу історія, яка щоправда більше відгукнулась критикам, аніж глядачам.
8. Загадкова історія Бенджаміна Баттона (2008)
Найдитяча якщо можна так сказати стрічка, радше в стилі Спілберга чи Земекіса. Масштабний проект з потужним концептом, але деталей сюжету я не пам’ятаю, і що гірше – нагадати собі не хочеться. Та пам’ятаю, що тоді вийшов з кіно з хорошим післясмаком.
7. Зодіак (2007)
Для багатьох він був би вище, але для мене Зодіак – це ніби лише репетиція перед його шедевральним “Mindhunter”, хоча звісно від зіркового касту тут не відірватись.
6. Дівчина з тату дракона (2011)
Найкращий рімейк скандинавських фільмів, які так любить штампувати Голівуд. Бо у створенні саспенсу і напруги Фінчеру нема рівних. І лайк за відкриту світу Ріну Мару.
5. Гра (1997)
Другий перегляд цього фільму сильно програє першому. Бо він залежний від твісту, ще й доволі передбачуваного. Та вперше історія Майкла Дугласа і Шона Пенна була вражаючою і сильно вплинула на жанр.
4. Соціальна мережа (2010)
Квентін Тарантіно назвав цей фільм найкращим у 10-х. Тут до майстерності ока Фінчера ще і додалась магія слова сценариста Аарона Соркіна. А це безпрограшна комбінація.
3. Загублена (2014)
Досі пам’ятаю колосальне враження, коли вийшов з кінотеатру (а це було вже майже 10 років тому). Це беззаперечно найкращі ролі Бена Аффлека і Розамунд Пайк до кінця їх кар’єр.
2. С7м (1995)
Другий фільм режисера, який заклав фундамент його геніальності у створенні трилерів, атмосфери, вражаючих твістів. І Бреда Пітта, якого він знімав більше всього.
1. Бійцівський клуб (1999)
Тут без сюрпризів: мій улюблений фільм до труни. Ідеальне кіно, про яке я казав не раз, і не раз скажу. Той випадок, коли навіть не хочеться стерти пам’ять, аби подивитись його вперше. Бо навіть і в двадцяте – це клятий шедевр на всі часи.
#кінотоп
"Люксембург, Люксембург” або лукіч Лукічу
(тік-ток версія)
Антоніо Лукіч зробив це знову. Планку, яку він поставив своїм, не побоюсь цього слова, революційним, дебютом "Мої думки тихі", була високою. Але його новий фільм "Люксембург, Люксембург” її взяв.
Тому закликаю всіх бігти в кіно, щоб побачити одну з найкращих і найрозумніших комедій в історії України. Це просто диво, що завдяки ЗСУ, ще й під час великої війни, у нас виходить кіно такого рівня, яке на росії вже не вийде ніколи.
Потужним плюсом цієї картини, а точніше навіть двома, є виконавці головних ролей: Аміл і Раміл Насірови. Більш відомі, як учасники гурту “Курган і Агрегат”. Лукіч знов задіює непрофесійних акторів (Антоніо, якщо ти це читаєш – в мене лише юридичний диплом), але харизми цих хлопів з головою вистачає. І з ролями абсолютно протилежних братів-близнюків вони впорались просто чудово.
Взагалі, почерк режисера вже легко впізнається. Тут він лише доповнює список своїх вже фірмових фішечок: обов’язково має бути культовий поп трек, швидкий монтаж в стилі Едгара Райта, і калейдоскоп відсилок: від ракурсу з багажника а-ля Тарантіно до ультра широкого крупняка очей типу Клінт Іствуд. Та прихованих великодинок, як Джеймс Кемерон в масовці. Я ж не один це побачив, вірно?
По трейлеру здавалось, що історія в більшій мірі буде проходити в Люксембурзі, та події здебільшого відбуваються в Лубнах. Можливо це свідоме рішення, а можливо ковід і велика війна також вплинули на першочерговий задум. Лукіч вчора на показі в Жовтні сказав, що за орієнтир брав “Залягти на дно в Брюгге” Мартіна Макдони. Та у фільмі куди більше чисто українського колориту, який бельгійцям, на жаль чи на щастя, ніколи не зрозуміти.
Пану Антоніо талановито вдається поєднувати жанри і стилі для оповідання своєї історії. Тому по суті сімейна драма тут органічно межує з чорною комедією, а кримінал з роуд муві. Пролог фільму взагалі можна робити окремою короткометражкою: настільки він вичерпний, виконаний на високому художньому рівні та дає потужний настрій на решту фільму. Фінал якого стає вишенькою цього смачного багатошарового пирога.
Тому "Люксембург, Люксембург” отримує від мене заслужені
9/10 9/10.