​​Ти просто людина – та в цім твої крила...

Так хочеться часто сховатись від світу,
Який так багато несе темноти...
В далекі краї, мов та птаха, злетіти,
Торкнувшись крилом до безмеж висоти.

Так хочеться часто не стримати сльози,
Пролитися ними, мов дощ, на людей...
І прагнеш кричати: "Навіщо це, Боже?"
Як серце вже рветься назовні з грудей...

Так часто здається, що ноша над силу...
Що шлях закладний, ну а ми заслабкі...
Не здатні підняти поранені крила
І душу обпалюють думи важкі...

Так хочеться Богу сказати: "Не треба...
Я надто безсилий здолати цей шлях..."
Поглянути стомлено просто у небо,
Не втримати сльози гіркі на очах...

Упасти на землю, забутись від втоми...
Та потім, коли вже стоїш на межі,
Коли зводить серце жахлива судома...
Ти вловлюєш вогник незримий в душі...

І ти відчуваєш, що серце ще б'ється...
Що бачиш цей світ неймовірно п'янкий...
І чуєш, як хтось щиросердно сміється,
Хай десь там позаду й гуде буревій...

Хай темрява землю незримо встеляє...
Та бачиш вогонь міліонів сердець...
І хтось комусь руку свою простягає
І ти бачиш руку, що тягне Творець...

Хапаєш несміло і в серце впускаєш
Тепло і любов до людей і життя...
Цей шлях нелегкий, але ти відчуваєш
Нестримну жагу долетіти кінця...

І буде вогонь тобі дихати в спину
Та завжди знайдеться спочинок і дах...
Ти будеш летіли, бо ти є людина
І це твій дарований Господом шлях...

Ти пройдеш крізь терни, здолаєш тривоги,
Бо в світі є повно любові й краси!
Ти пройдеш цей шлях, вкритий крилами Бога...
Назустріч до Батька крізь темні часи...

Повір, Він тебе на шляху не покине...
Дарує відраду і щастя земне...
Ти сильний, тримайся, ти просто людина...
Вогонь твій сердечний ось-ось спалахне...

Нехай тобі важко і хочеш кричати...
Він бачить, Він чує, Він знає твій біль...
Повір, твої крила ще здатні літати
Здолати під силу ще тисячі миль...

Ти просто людина та в тебе є віра
І з нею ти в силі усе подолать!
В тобі є щось більше за вроду і тіло...
Незриме жага попри втому літать!

Життя неймовірне і ти його частка!
Спинись, зачекай, нехай стихнуть дощі...
І з сили набравшись, пиши свою казку...
Любов'ю твори її просто в душі...

Хай іноді сльози розмиють чорнила,
Чи з рук на підлогу перо упаде...
Ти просто людина – та в цім твої крила...
І Божа рука, що незримо веде...

© Огнєва Інелла