А це я — стою з прапором України 🇺🇦 і прапором УПА ❤️🖤 на найвищий точці Карпат, горі Говерла. Тут мені 20 років, я страшенно втомлена, але щаслива, бо бачити Україну з висоти пташиного польоту неймовірно.
Це незабутнє і дуже сильне відчуття. Шість років пройшло — мене досі проймає.
Алєксандр Дугін це один із ідеологів новітнього російського нацизму.
Він відзначився також і прямими публічними закликами до геноциду проти українців.
Вночі його донька Дарья (відео 4), така ж нацистська мразота, як і її батько, подохла.
Чомусь вибухнув автомобіль, на якому вона мала їхати разом із Алєксандром.
Так буває. Коли ти закликаєш вбивати українців, то можеш померти і сам.
Привіт кожному російському виродку, який стріляв у нас.
Привіт кожному російському пропагандисту, який закликав у нас стріляти.
Кожен відповість.
Це не ми.
Бо ми ще нічого і не починали.
Як типу взагалі надсилати резюме, нервувати перед співбесідами, ходити принижуватись, щоб тебе взяли в ОФІС БОЖЕ МІЙ серйозно? 👀
З іншого боку, можна раціоналізувати, що така робота — краще ніж нічого, особливо у воєний час, це начебто допомагає підтримувати економіку, але чимось мені це нагадує логіку наших бабусь-дідусів, які власне вмирали на цих каторгах, бо “НАДА ТРУДІТЬСЯ”.
Насправді, якщо без іронії: я читаю цього журналіста давно, і пам’ятаю його ще за цікавими бізнесовими матеріалами у виданні «НВ» («Новое Время»).
Тепер він фактично безробітній (як я) і супер депресивний (не як я), якщо судити з його постів у фб. Мене вже відпустила тривога з приводу заробітку всіх грошей світу або що гроші дійсно відображають мою вартість. Зараз важливим для мене є знайти своє місце та розуміти свою значущість у цьому глобальному світі бодай для однієї людини. Ми живемо, щоб допомагати іншим. Раніше я не відчувала в собі цих альтруїстичних ідей, а тепер думаю, що це має сенс. Світ настільки складний і непередбачуваний, і ми маємо підтримувати один одного. Зараз в роботі я шукаю саме це — це складніше, аніж обіцянки високої зарплатні, дружелюбного колективу чи печива з кавою.