Навіть крізь непроглядну темряву Україна й цивілізований світ чітко бачать ці терористичні акти.
Навмисні й цинічні ракетні удари по цивільній критичній інфраструктурі. Жодних військових об'єктів. Знеструмлені Харківська та Донецька області. У Запорізькій, Дніпропетровській, Сумській – часткові проблеми з живленням.
Ви досі думаєте, що ми «адін народ»?
Ви досі думаєте, що зможете нас налякати, зламати, схилити до поступок?
Ви справді так нічого й не зрозуміли?
Не зрозуміли, хто ми? За що ми? Про що ми?
Читайте по губах:
Без газу чи без вас? Без вас.
Без світла чи без вас? Без вас.
Без води чи без вас? Без вас.
Без їжі чи без вас? Без вас.
Холод, голод, темрява й спрага – для нас не так страшно й смертельно, як ваші «дружба й братерство».
Але історія все розставить по місцях.
І ми будемо з газом, світлом, водою та їжею.. і БЕЗ вас!
Ух, як сильно.
расійською тряпкою не прикрити Української ідеї, а жалюгідна «культура» расіі ніколи не буде заміною нашим видатним діячам.
Самі того не знаючи, хлопці зафільмували історичний момент. Україна буде незалежною, соборною та сильною. Расія буде на болотах, де її історичне місце.
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
І вам, лицарі великі,
Богом не забуті.
Борітеся – поборете,
Вам бог помагає!
За вас правда, за вас сила
І воля святая!
Т. Шевченко (уривок із поеми "Кавказ" 18 листопада 1845 року).
Ще б забрати бас, комбік та різне всяке музичне. Забрати вініловий програвач взагалі нереально. Але я купую вініли, бо маю надію колись послухати їх з батьком у вільній Україні, без сигналів повітряної тривоги на задньому фоні. Це обов’язково здійсниться.
Не хочеться копіювати те, що вже розписала тут — це був цікавий досвід і мене ментально не розчавило від розпаковки старих речей з України.
Навпаки, приємні спогади, радість від того, що маю, і запахи!!! Вони неймовірні. Я не знала, що мій дім так пахне. І моє тіло.
Дуже дивне відчуття, що все життя можна умістити в пакетик. І що я настільки прив’язана до речей. Це як маленька ниточка до минулого. Я вдячна за те, що було. І я спираюсь на це щоб бачити те, що ще попереду.
Історичний момент. Папа передав мені речі з Харкова в Лісабон, і спакував все в «сумку клєтчату» як і треба. 🍉
Зараз буду робити розпаковочку. Хвилююсь чомусь так, що аж руки тремтять.
Була вчора у Сінтрі. Година від Лісабону — і потрапляєш в рай. Всюди зелень, тінь, свіже повітря від кількості дерев, парки, палаци і замки. Поїду ще, бо кілька годин точно замало. Хочеться просто сидіть і поглинати всю цю красу та свіжість. А ще я вперше поїла восьминога.
Я досі не можу осягнути, що я ще потрапила туди безкоштовно. Як і на Iron Maiden. В Португалії неймовірні люди.
Щітпостінг пізніше, треба переварити. Я тіло не відчуваю взагалі (стояти під сценою 5 годин).