​“Ножі наголо: Скляна цибуля” (2022) реж. Райан Джонсон Вчора на Нетфлікс вийшов непрямий сиквел “Knives out”. Непрямий, бо історії не пов’язані, і з першої частини дістався лише Деніел Крейг у ролі Бенуа Бланка. Я без спойлерів, тільки скажу, що режисер знов зробив детектива умовним головним героєм, виставивши на передній план персонаж дівчини. Що чудово. Щоб повторити успіх перших “Ножів“, Райан Джонсон підвищує ставки. Він додає ще більше загадок, жартів і твістів. Фільм нагадує шари тієї самої цибулі, символ якої часто в цьому фільмі і обігрується. Виходить такий трохи мета-фільм. З першої сцени задається темпоритм американських гірок, змушуючи одразу прикуватись до екрану, аби не пропустити жодної деталі атракціону. Джонсон розуміє, що в жанрі whodunit геніальніше Агати Крісті вже нічого не буде (а це було сто років тому), тому єдиний вихід – створювати нове. А в нашу епоху пост-модернізму, єдине нове – це синтез жанрів. І тут він щедро приправляє свій детектив сатирою з купою відсилок на поп-культуру і камео селебретіс. Навіть сама назва Glass Onion – це пісня The Beatles, а Knives Out – Radiohead. Едвард Нортон (геній) грає такого собі Ілона Джобса, висміюючи те, як сьогодні один біліонер своїми корпораціями може впливати на весь світ. Актору вміє у самоіронію – в “Birdman” він стібався зі свого акторського перфекціонізму, тут – з підприємницького хисту. Бо в нього справді 300 лямів завдяки бізнесу, але це інша історія. Персонажка Кейт Хадсон, наприклад, також перегукується з самою акторкою, пік популярності якої прийшовся на початок 00-х. Та попри чудовий акторський ансамбль (одні груди Дейва Батісти чого вартують), дуже багато екранного часу витрачено на бекграунд персонажів, тому мені не вистачило безпосередньої взаємодії між ними. Через це інколи ловив вайб Нолана, коли актори стоять, ніби фішки, і просто працюють на хитровироблений сюжет. При цьому тут з ностальгією зберігаються всі кліше жанру: рука вбивці в перчатці, таємнича музика, застарілі плавні монтажні склейки, вбивство в будинку. Хоча може більшість сцен знято в екстер’єрі чудового маєтку на грецькому острові, куди персонаж Нортона, Майлз Брон, всіх до себе і запросив. До речі, події відбуваються у травні 2020, розпал ковіду, але зараз всі ці маски на героях вже виглядають ніби з минулого життя. Окремо варто виділити візуальну складову. Тому раджу при можливості дивитись в 4к (якщо у вас, як у мене, не вимкнуть світло через #йобанімопеди), бо в кіно він пройшов дуже вузьким прокатом. Соковитість кольорів, краса костюмів і декорацій, композиція кадрів. Все це заворожує і нагадує похід в галерею. Тому не дивно, що у Мони Лізи тут така важливо роль. *загадково посміхається* Отже, у “Скляній Цибулі“ я кристально чисто побачив 9 з 10, тож раджу подивитись і вам. А можливо і не раз. Бо стрічка пістріє прихованими деталями, які складно ухопити з першого погляду. IMDb: 7.7 Letterboxd: 4.0 Metascore: 81 #шопокіно