​​Ваша честь Ісус Христос Епіграф: «Розумієте, Мурзік Васильович, людина завжди цікавилася трьома речами. По-перше -своїм калом, по-друге – питками та казнями, і уродами. Дайте їй все це, і вона буде відчувать, шо живе не напрасно» «Казка про рєпку, або Хулі не ясно», Лесь Подервʼянський Потреба у завершенні судової реформи повʼязана із запитом суспільства на справедливість. Цей запит загострюється і вщухає за синусоїдою - суспільні потрясіння або впіймана «велика риба» чи інші гострі прояви несправедливості доводять його до крайніх верхніх меж. Тоді за справу беруться політики. Їхні ініціативи різняться глибиною і ґрунтовністю. Проте їх сміливо можна звести до спроб боротися з наслідками, а не працювати з причинами.  Так було у 2016 році, те саме відбувається тепер. Тоді правильно задекларували, що основа судової реформи - інституції, правила і люди. Зараз теж розмови щодо цього.  Але що тоді, що тепер, судова реформа приречена жевріти і залишатися вічною темою, бо вона не працює з причинами корупції у судах - запитом суспільства на корупційну послугу. Коли це стосується когось, з корупцією потрібно боротися рішуче і жорстко. Коли справа стосується мене, то «підстрахуватися» - це не корупція.  Зверніть увагу, що корупція по-українськи - примітивна і безжальна. У нас платять і беруть за прийняття законних рішень. А як немає правової позиції, то краще не підходь.  Про що це свідчить? Про те, що українська корупція - це культурний феномен, з яким потрібно працювати на рівні сенсів і змістів. Українська корупція - це спадок радянської окупації: викорінення відчуття власності, знецінення і приниження. Правова культура, правова свідомість, правова освіта - чи часто ви чули ці слова в контексті розмов або й законодавчих ініціатив на тему судової реформи?! Я ні. Тому я розумію, що розпочаті судові реформи приречені тривати, бо не відбувається глибинних змін.  Тому, як то кажуть, годі хлопати себе вухами по щоках і засмучуватись, що у нас нічого не вдається. Це очікувано. А по-друге, нам вдається тихою сапою полоти корупційний бурʼян - зміни, які відбулися за останні півтора десятиліття - вражаючі і не помітні нам, бо вони перед носом. Але й недостатні.  У цьому контексті ініціатива надати Вищій раді правосуддя повноваження застосовувати поліграф нагадує спробу віднайти шість тисяч Ісусів Христів (плюс мінус стільки суддів в Україні). Усі знають, що не знайдеться жодного, але чому б не спробувати?! Швидкі рішення - це провести кваліфікаційне оцінювання (практично виконано, але відчуваю, що не дуже якісно); дати гідну винагороду (на правильному шляху, проте є простір для росту) і забезпечити невідворотність покарання (взагалі не розумію, що тут відбувається - де посадки учасників корупційної каруселі?!). Не слід забувати про адвокатів і правоохоронців - цього без цього не було б. Але це окрема довга розмова, яка давно дозріла.  Робота у довгу - просвітництво і долання культурних прірв. Нам бракує кирило-мефодіївських братств і товариств просвіта на рівні державних політик. Без плекання чітких орієнтирів добра і справедливості судова реформа не має перспектив. Так, це довго, але без цього ніяк.  Епіграф я навів виключно для потіхи - він підштовхує до розуміння, звідки у людини бажання на все оглядатися і усе моніторити. А що природне, то не гріх. ✍️ Андрій Стельмащук