Як батько трьох, хочу зауважити, що у дітей немає дієздатності та інструментів влади як у дорослих. Тобто, діти можуть критикувати, але не можуть прийняти кінцеве рішення. Вони можуть припускати, що дорослі погані та несправедливі, але не можуть їх покарати, розслідування теж не можуть провести. Діти можуть вважати, що за певними ознаками сталась несправедливість, але у них немає повноважень дорослих чи доступу до всієї інформації, щоб напевно це перевірити. Що це означає? Що для того, щоб досягнути того результату, який вони намітили, вони мають істерити, кричати, шуміти, говорити, бити ногами та критикувати. Тому максимально дивно їх звинувачувати в тому, що вони тільки цим займаються - це їх основний інструмент. Іще це означає, що вимоги до точності їх тверджень набагато нижчі, ніж до рішень чи тверджень дорослих. Заява про те, що дорослий поганий/несправедливий - не те ж саме, що вирок суду чи навіть повідомлення про підозру. І це норм. Це твердження треба просто перевірити та зробити за результатами те, що передбачено законом. Якщо твердження має ознаки наклепу - мабуть, подати в суд на батьків, вимагати батьків спростувати, видалити та відшкодувати шкоду. Якщо твердження взяте з повітря - послати малих куди подалі (але не зовсім маленьких). Через те, що написано в попередніх кількох абзацах варто розуміти, що діти можуть собі дозволити нижчий рівень відповідальності за свої слова - тому що вони просять/пропонують/вимагають, але не приймають рішення. По суті ціна їх помилки - лише відповідальність батьків. І це норм. А ще вони можуть вимагати більше, ніж дорослі можуть зробити в конкретний момент. Тому любіть дітей безумовною любов'ю. ✍️ Артем Крикун-Труш а.к.а. @@rule_of_love