​​Завтра КГС ВС обиратиме нового голову. Попередній голова Богдан Львов, як ви могли чути, втратив цю посаду через наявність громадянства росії. З того моменту судді проводили кулуарні праймеріз і завтра мають якось визначитися. Наш спеціальний кореспондент вже виїхав на місце події і буде тримати нас у курсі цього процесу.  Щойно Андрію Стельмащуку, керучючому партнеру фірми, відомої у середовищі анонімних телеграм каналів під назвою “Колективний Василь Кісіль і партнери”, прийшло вечірнє інтелектуальне осяяння – А що як суддям не обирати голову суду взагалі? Передаємо слово Андрію. Наявність спроможних інституцій – ознака зрілої демократії. А от нездорова тяга до патерналізму і сильної руки — ознака, навпаки, незавершеного пубертатного періоду.  Україна - це юна демократія, у якій лише деякі інституції можна назвати дорослими. Наприклад, однозначно дорослим є українське військо. ЗСУ має безумовну довіру абсолютної більшості суспільства та проявляє дива інституційної зрілості та спроможності.  Українські ж суди є інституцією, яка чи не найбільше дістає на горіхи від суспільства, а особливо від активної громадянської його частини. За рівнем симпатій і довіри ЗСУ і українські суди поки прямують до полярних полюсів.  Про ЗСУ я згадав не лише із поваги до їхнього подвигу, а також для ілюстрації інституції, яка будується на засадах ієрархії та субординації. Військове керівництво різних ланок забезпечує злагоджену роботу усіх підрозділів. Роль військового керівника як особистості є визначальною для історії і цю тезу вам буде складно спростувати.  Українські суди – це, до певної міри, також військо. Однак із тією відмінністю, що у цій бригаді (за кількісним критерієм армії США) усі мантієносці рівні. Так вимагає закон і одразу заперечує себе, передбачаючи обрання суддів на адміністративні посади -- голів і заступників голів.  Приклади обрання голів Печерського районного суду і ОАСКу свідчать, що роль голови суду у нашій юній українській демократії сягнула апогею сакралізації. Усі, хто був головою, бідкаються, яка це невдячна справа і нікому не радять нести це ярмо, однак самі ж добровільно впрягаються у нього раз за разом. Цей феномен має бути предметом вивчення спеціальних наук про здоров’я. Голова без суду ніяк. Чого не скажеш про суд без голови. З адміністративними функціями, які виконують голова і його заступники, міг би впоратися найнятий працівник, наприклад, керівник апарату (CEO суду – звучить, правда ж?). Представницькі функції, коли цього вимагає протокол зустрічі високого рівня, міг би виконувати найстарший за віком суддя. Виконання суддями адміністративних функцій відволікає від здійснення правосуддя. А для суддів, які в силу різних обставин не відчувають впевненості у власних внутрішніх переконаннях, наявність посади голови суду створює заявий дискомфорт через необхідність поглядати вгору і озиратися. З плином часу у будь-якій некерованій спільноті рівних проявляються люди, до думки яких дослухаються частіше, ніж до думки інших. Такий авторитет ґрунтується на повазі і визнанні, а не за посадою чи субординацією. Таким має бути український суд як зріла і спроможна інституція – з професійним управлінським апаратом і без голови.  Але це думки про майбутнє. Бо закон поки імперативний у питанні обрання керівника суду. Хоч зараз обрання у суді голови не уникнути, але його повноваження можна було б обмежити до церемоніальних – така косметична зміна могла б бути тимчасовим компромісом. А якщо й обирати голову суду серед рівних, то того, хто має бездоганне реноме і здатен бути камертоном для душ, що у пошуках права потребують орієнтирів добра і справедливості.