1 Я той, хто не здатен нічого зупинити, як тисячі тих, хто не здатен нічого зупинити, тисячі тих, хто навіть у фресках смерті до останнього хоче розгледіти логіку твоєї майстерності. Що чуєш ти, беручи мене до рук, як сопілку? Який легеневий біль передаєш своїм шепотом? Як по цьому звучанню застільних пісень убивць мені виписувати партитуру прощення? Тисячі тих, ким буде промовляти німота, ким нині заповнюється адресна книга історії, стоять при смерті, мов при домі з врізаними заново замками. Не всі ноти цього світу беруться Господом. Але все, сказане нами, може бути нашим виправданням. Все сказане нами. Все, нами замовчане. 2 Якщо ти думав, що я забув – я не забув. Якщо ти думав, що я пробачив – я не пробачив. Перепитуватиму, як дитина – що там із моїм ворогом? Що нині ти наслав йому? Який демон нині ламає його мову? Не упокорюй ворогів моїх у місті моєму. Дай вигоріти їм смертельним вогнем, наче бібліотекам. Дай їм відчути, як їхня тяглість уривається, мов спів приречених. Як смерть знімає мірку з їхніх плечей. Чому я, залишений сам на сам зі своїм гнівом, далі прошу в тебе дозволу ненавидіти, чому ти нас стримуєш у нашому праві не копати собі могили? Засвічується небо, ніби розплющується око тварини. Окремо в мороці стоять очевидці – ті, хто вижив, але до самої смерті так і не наважився заговорити. 3 Творений із глини твоїми жорстокими пальцями, значений кров’ю твоєї підшкірної вохри, свідчу нині про задум твій – химерний і очевидний, свідчу про те, про що всі мовчать – про вразливість твореного тобою. Виліплені з глини, чи маємо мовчати там, де ти нарочито не знаходиш слів? Забуті тобою, чи маємо виправдовувати твою фатальну убивчу неуважність? Твердне на сонці кераміка моєї душі, наповнена смутком. Якщо ти мовчиш, я скажу замість тебе – зло не є чимось неназваним та безіменним, зло має форму і зміст, яких ти йому надав. Те, що тобі вдалося найкраще – тими ж словами говорити про любов і говорити про ненависть. 4 Навіть якщо це не про любов – це все одно про любов. Навіть якщо тебе не існує – відсутність твоя дає надію тим, у кого взагалі немає нічого, хто знаходить серед руїн старі шкільні підручники. Навіть темрява твоя складається зі спресованого, загорнутого в чорне світла – того світла, що б’ється з розірваних конвертів і кишень, що закладається між сторінок, мов листя подорожника. Навіть якщо це не про віру, це все одно про те, що ми заступаємо за межі свого безсилля, засліплені цим неперервним світлом. Ліплені тяжко і пристрасно, творені з темені, вийняті з вічності, сповнені пам’яті і любові, ними й озвучені – пам’яттю і любов’ю. ( ЖАДАН)