Діти забрали в мене крісло і я працювала 6 годин на старезному, ще маминому. Боже мій, ми приїхали в Україну у 1989 році, а цей стіл був з нами ще на Півночи ( я так Заполяр'є подумки називаю). Мабуть, йому стільки ж років, як і мені. Після цих тортур залізла у гаманець та купила дітям крісло (поки одна у школі інша користується). Свій хандроз і у прямому сенсі горбик на холці я заробила дуже просто. Купила мініліпусенькій ноут" з собойчик" і пропрацювала на ньому три роки, нахиляючись до екрана. Без зовнішньої клави, працюючи то вдома, то в кафе, то будь-де. Тепер маю проблеми зі спиною, та душу в собі жабу. Взагалі ходити з дорогезним смартфоном та при цьому не мати гідного робочого місця це для мене як бути в норці та заштопаних труселях. Діти обходили геть усі меблеві магазини Рівного. Прийнятний варіант коштує від 6 К.