Я вчора дивилася інтерв'ю Віри Полозкової. Тому що читаю її зі своїх 30 років. Чоловік подарував мені комп'ютер на ювілей, я знайшла Віру та з перших строк зрозуміла, що її вустами говорить зі мною Бог. Віра дуже влучно формулює те, що вітає у повітрі. Не скажу, що прям стежу за нею, але кожен раз впізнаю її вірші з першого рядка. Її товариш на питання про повернення до роісі відповів, що не може уявити що їде в умовній маршрутці з людиною, яки повернулася з війни. Тому повернення неможливе - вже немає куди повертатись. Ти ніколи не здогадаєшся, що рядом з тобою монстр. Я зрозуміла, що роісі немає вже. Ця країна перестала існувати давно, але 24 лютого перетворилася на пляму на мапі, де живуть, плодяться, волають, жеруть монстри. Ти, в кому є людяність розуміють це кожною клітиною. Віра поїхала тому, що основна умова існування там - брехня. Ти мусиш жити з покерфейсом 24 години на добу, брехати усім, щоби тебе не здали і не перемололи. Я переконалася, що існують люди, які уже в вічності. Народжені геніями. А є істоти по типу жирного гівна у шортиках, з яким Арестович розмовляв про любов до совка. І тут я йду на сторіночку Віри та бачу, що інша людина публікує там спіч на честь Доктора Лізи. І розумію, що правда немає хороших руських.