Я завжди був не дуже комфортним та лагідним сином. Пішов з батьківського дому на «свої хліби» у 17 років, у гуртожиток та зйомні квартири. Не пішов по стопам батька, бо він основну частину свого життя працював у науці та викладанні в університеті, а я пішов на виробництво й не здобув наукових ступеней. Я багато жив у інших містах і не завжди приїжджав на свята до мами й тата. Я дуже мало радився з батьками стосовно свого особистого життя і життєвого шляху. Ми з батьком ніколи не працювали разом. Ніколи – до війни. Після 24 лютого не було майже жодного дня (крім тих, коли я ночував на фронті), щоб ми не бачилися. Бо було одне завдання – захистити державу, захистити Кривий Ріг. Ю.Г. Вілкул взяв на себе дуже великий обсяг роботи, пов’язаної із соціальним, гуманітарним та комунальним блоком і впоратися без нього було б дуже важко. Такої витримки, працездатності й любові до людей я ще не бачив. Вітаю з Днем народження справжнього криворіжця, мого батька, надзвичайну людину, керівника нашого міста – Вілкула Юрія Григоровича! P.S. Дякую, батьку. Вибач за все, мені вже 48 років, я сам тато і розумію, що ти завжди в усьому був правий.