Якось, одного сонячного ранку або пізнього, дощового вечора в твою голову забреде думка про те, що весь цей світ, все, що відбувається в ньому, не варто і краплі твоїх нервів. Ти зненацька зрозумієш, що все трапляється тоді, коли має статися. Що люди, які поряд, не вічні, що ти не вічний. Ти зрозумієш, що все безглуздо, ти витрачаєш свій час неправильно. Ти мрієш про те, що не станеться. Засмучуєшся про те, чого не виправити. Ти забиваєш голову непотрібним сміттям, порожнім. Ти зрозумієш, як багато слів ти кинув на вітер і як багато слів прийняв надто близько до серця. Зрозумієш, як багато чужих людей пропустив через своє життя, як через коридор, а скільки рідних душ відправив додому за своєю дурістю. Зрозумієш, що треба змінюватись. Потрібно не сприймати все близько до серця, нічого не чекати і ні про що не шкодувати. Належне - прийде, що трапилося - незмінно. @Dankovv