Кароч, мне много начали писать реальных историй, как Роднули выживали под обстрелами. Я блять, решил начать хуйовую рубрику "Моя история войны" История номер 1 "..... Кажу тобі, Сонцеликий, Дякую! Дякую за те, що не дав мені заснути, бо читала твої дописи, а ми не спали 2 доби. Це було 2 березня.Я боялась заснути і проспати, що не встигнемо перейти у корідор. Хоча це все до сраки. Над нами літав літак, ми бачили на відстані, що роблять з Салтівкою. Мені, та всім нам було дуже страшно, тільки твої матюки та жарти попри все, підтримували нас) А 2 березня вранці ми поїхали. Фактично ти спас мою родину, мою доньку-підлітка від зайвого страху. Я вважаю, що дітей 100 відсотків треба вивозити. Я пишу з Німеччини, мій чоловік в ЗСУ. І ми усі хочемо до дому, у Харків. Ми любимо тебе), любимо Харків, любимо Україну. Ми дуже хочемо на вечірку, і хай вона буде як умого скоріше) Любимо, Перемогає Україна! ....."