#першепрослуховування Death Cab, The Mars Volta, TDCC, BLACKPINK Не пам'ятаю в якому медіа (чи то в NME, чи то в Pitchfork) була рубрика на кшталт "Перше прослуховування": рев'ю на альбоми після першої спроби. З одного боку – дуже лінивий підхід. Фактично, ти одразу розписуєшся в тому, що в альбом не вслухався, сенси вловив як зміг, та й загалом не претендуєш на глибину. З іншого – із популярністю тіктока зараз треба вловлювати увагу вже навіть не за 3 хвилини (радіо пісня), не за 30 секунд, а за 5-10. Що вже тоді казати про "смакування" альбомів у надії таки розкусити їхню сутність. Але хочеться фіксувати прослухане. Тож передусім для себе спробую іноді описувати перші враження від нових альбомів. Може й аудиторії цього каналу буде цікаво. Death Cab For Cutie – Asphalt Meadows Одразу почну з кліше, але нові Death Cab For Cutie звучать так як ти чекаєш від них, якщо чув бодай один альбом раніше. Це радує найбільше. Американці ніби спеціально йдуть наперекір метушливості та зайвим рухам. Голос вокаліста пригортає та нашіптує, що все буде добре, але зі значною дещицею меланхолії і розумінням, що так добре як раніше вже ніколи не буде. Все це поверх фірмового вміння розганятися від тихесенького інді до пост-рокового розмаху. Унікальність цієї музики в тому, що вона прекрасно пасуватиме і як фон, і залишатиметься цікавою для вслуховування. До речі, гурт тут ще й нормально так розважається із можливостями кожного інструменту. Я точно буду переслуховувати і не раз. Певне найбільш неочікуваний трек альбому – Roman Candles, який шукає точку некомфортності у звуці, залишаючись все таким же теплим. А драм-партія нагадує Metric у їхніх найкращих проявах. Мої фаворити – така з 2000-х Pepper (привіт Snow Patrol), та Fragments for The Decade за повільне і обережне розкачування. 8/10 The Mars Volta – The Mars Volta Культовий гурт розродився альбомом вперше за 10 років і хардкорні фани вже встигли назвати його нудним і сірим. Моя ж думка інакша. Мені здається, що американці змогли використати свій досвід, необузданість і шаленість, приручити їх і випустити дуже дорослий та винахідливий альбом. Чого тільки вартує Graveyard Love, на якій гурт так і хоче зірватися, так і доводить до краю кілька разів по ходу пісні, і дуже обережно переходить в легенький джем наприкінці. Без екстриму, але достатньо, щоб відчути пісню. Окремий кайф приносять вставки латиноамериканської музики, ще й іспанською. Загалом же альбом залишає враження фільму з непередбачуваним сюжетом від режисера, який вже має кілька Оскарів. Ти розумієш, що чогось геть нового тут не буде, але насолоджуєшся майстерністю виконання і пошуком нових ідей в обмеженому просторі. 9/10 Two Door Cinema Club – Keep On Smiling Це просто жах. Я не знаю як можна було написати настільки пусту й неемоційну музику, маючи успіхи з першими альбомами та немаленьке світове визнання. Keep On Smiling ще можна було б назвати потішною стилізацією 80-90-х, але після The Weeknd та Гаррі Стайлза робити це настільки несміливо просто стидно. Цю музику можна включати в непретензійній кав'ярні для заповнення простору, але не більше. Можливо вони б більше заробили з цього альбому, якби продали інструменталки на стоках. 3/10 BLACKPINK – BORN PINK Кей-поп то окрема релігія. Я їх слухаю радше як слухач, який звик до британської та американської музики. І через цю призму цей альбом звучить як спроба застрибнути в усі можливі потяги. Причому швидкість цих потягів з кожною новою піснею знижується. Все починається з потужних треп-бенгерів, під які починаєш підтанцьовувати незумисно. Це пісні-конструктори, де хуки грають набагато більшу роль за мелодику. Але на середині альбому гьорлзбенд починає грати на полі одразу всіх попдів сучасності: від Тейлор Свіфт до Олівії Родріго. Виходить переконливо, а The Happiest Girl звучить як ідеальний саундтрек для підліткової драми про дорослішання. Проте недостатньо глибоко, щоб повірити, що це щось більше, ніж спроба задовольнити різну аудиторію.