Другий тиждень нашого з Льошою Бондаренко (@musicgeek) челенджу #культурфорс. Поки він у себе на каналі розписуватиме враження від тижня неамериканського кіно, я вирішила змінити формат своїх відгуків на альбоми. Порядок той же – від найнуднішого до найкращого.

Gnarls Barkley - St. Elsewhere (2006)
Хоча альбом не дуже довгий, мені здавалося, що я слухаю одну й ту саму пісню вічність;
Мене здивувало, що Danger Mouse продюсер альбому. Я його знаю більше за The Black Keys, тому мені було тяжко;
Найкращий трек: нема такого.

Paramore – Brand New Eyes (2009)
Добре, що Гейлі Вільямс випускає сольні альбоми;
Весь альбом не полишало відчуття, ніби я слухаю Авріл Лавін з гучнішими гітарами. Виявилося, що у них спільний продюсер;
Мені прийшлося перевірити, вік учасників гурту, бо рівень драми у текстах зовсім підлітковий. Вільямс було двадцять, якщо що.
Найкращий трек: нема такого

The Shins – Wincing The Night Away (2007)
Здається, у рамках цього челенджу я зрозумію, що ненавиджу індірок;
Напевно, щоб сприймати цей гурт правильно, треба все ж перелаштуватися із сложных щщей на іронічніший настрій. На цю думку мене наштовхнули кліпи;
Не розумію, про який постпанк рівайвал говорить Вікі у контексті цього альбому.
Найкращий трек: нема такого

RHCP - Blood Sugar Sex Magik (1991)
Цей альбом змусив мою нелюбов до RHCP похитнутися, але не здолав її;
Вразило, наскільки ця платівка направлена на дослідження олдскульного звучання, аніж пошуку нового. Хоча у цьому випадку відчуття вторинності не було;
Цікавий факт: вони записували платівку в домі, в якому колись жив Гаррі Гудіні, і музиканти були впевнені, що у ньому живуть привиди;
Найкращий трек: Under the Bridge

Burial - Untrue (2007)
Мені досі важко слухати електронну музику, але семпли Агілери та Бейонсе не змогли не розтопити серденько;
Дуже жалкую, що не маю достатньої освіти, аби зрозуміти його краще;
Від того, як саме були виконані вокальні семпли, альбом звучить майже містично та spooky (вибачте, не змогла підібрати слово).
Найкращий трек: Ghost Hardware

The Streets – A Grand Don't Come For Free (2004)
Обожнюю альбоми, в яких є сюжет. Він розповідає про стосунки із дівчиною на ім’я Сімон та вкрадений штукарь. При чому я це зрозуміла на треці четвертому і почала переслухувати наново;
The Streets називає його реп-оперою. Я прослідкувала паралель між ним та Оксимироном. Аж стало цікаво, чи росіянин не підтирив концепцію для «Горгороду»;
Читати про альбом виявилося цікавіше, ніж слухати.
Найкращий трек: його не варто слухати треково.

First Aid Kit – The Lion's Roar (2012)
Мені подобається їхній альбом Ruins (2018), тому планка була вище, ніж у інших платівок;
Здалося, що у цьому альбомі сильним джерелом натхнення для дуету стали кантрі та американа;
Найкращий трек: This Old Routine, Emmylou.

Sly & The Family Stone – Fresh (1973)
У мене була складність із сприйняттям його як альбому, а не збірки. Багато емоцій змінюються, хоча треки звучать схоже;
Здалося, ніби він міксує традиції британського психоделік року із поглядом на музику темношкірих соулменів;
Він зобов'язаний бути розібраним на саундтреки до якоїсь HBO драми;
Найкращий трек: Que Sera Sera, Babies Makin' Babies

N.W.A. - Staright Outta Compton (1988)
N.W.A. – батьки гангста репу. У складі Eazy-E, Dr. Dre, Ice Cube та інші;
Зараз тексти N.W.A. сприймати не так просто – забагато насильства та закликів до нього, приниження жінок та агресії. Наскільки я зрозуміла, навіть чорне ком’юніті критикувало жорстокість їхніх текстів. Але впевнена, що на момент виходу він промивав мізки жителями бідних районів;
Наведу приклад. Трек Fuck tha Police розповідає про несправедливу та жорстоку систему поліції та судів. Джерелом її натхнення став конфлікт Ice Cube та представників порядку, які поклали його обличчям у підлогу за те, що він обстрілював пішоходів кульками для пейнтболу, катаючись в автобусі.
Найкращий трек: If It Ain’t Ruff