J Dilla – Donuts (2006)
У всіх, напевно, є список артистів, про яких ви багато знаєте, але ніколи не слухали цілеспрямовано. J Dilla – саме з тієї когорти. Він походить із того числа реперів, які кардинально вплинули на культуру семплювання і на хіп-хоп загалом. Donuts – по суті, і не цілісний альбом. Це своєрідна ода та переосмислення тієї музики, що лишилася забута загалу, але мала колосальний вплив на музикантів. У його основі треки 70-х, тоді як він основа для треків пізніх 2000х. Загалом, це радше одна із тих платівок, які цікаво послухати як підручник, а не як окремий музичний твір.

John Coltrane - Duke Ellington & John Coltrane (1963)
На жаль, джаз – той жанр, в якому я повний профан. У мене недостатня база для того, щоб оцінювати його, і, що ще гірше, для того аби розуміти його велич. Тому утримаюся від коментарів.

Creedence Clearwater Revival - Creedence Clearwater Revival (1968)
При тому, що зазвичай мені цікаво слухати та досліджувати звучання психоделік року 60-х та 70-х, із Creedence Clearwater Revival ситуація була майже комічна. Спочатку десь на середині альбому я зрозуміла, що вже чула його. А під кінець згадала, чому він мені забувся. Важко пояснити, що робить музику геніальною. Її термін придатності? Можливо, але універсальних гуртів так багато, що за основу це брати не хочеться. Вплив на інших музикантів? Натхнення така штука, що надихнути на творчість може фактично навіть упаковка молока. Тільки від цього бренд «Галичина» геніальним не стає. Популярність? Наївно вважати, що для неї достатньо лише робити свою роботу добре. Мені здається, що дати точну характеристику фактору, що впливає на сприйняття, поки що неможливо. На рівні власних відчуттів мені скоріше здалося, що Creedence Clearwater Revival – це данина моді того часу значно більше, ніж справжня ідея, яку в неї закладали. Що тут форма превалює над змістом, тому й слухати альбом уважно не хочеться.

Funkadelic – Funkadelic (1970)
Нарешті ми дійшли до першого із двох альбомів, які мені захотілося додати до своєї медіатеки та послухати ще раз. Мені соромно сказати, що я нічого не чула про «піонерів фанку» до цього челенджу, але, можливо, це зіграло мені на руку. Відчуття, які виникають при прослуховуванні цієї музики, подібні американським гіркам. Менш банальну метафору вигадати не вдалося, але я не знаю як можна між трекам поєднати чистий секс, пошук дна, від якого зможеш відштовхнутися, та якусь майже тваринну злість. Цей мікс діє настільки сильно, що посмак альбому ще довго лишається із тобою. Однозначно хочу тепер послухати не лише подальші альбоми Funkadelic, а й другий проєкт Джорджа Клінтона – Parliament.

The Kinks – Kinda Kinks (1965)
До цього челенджу я чула The Kinks лише окремими синглами і ніколи не цікавилася, як міг би звучати їхній альбом. Загалом, якщо ви маєте хоча б базове розуміння того, якою була музика часів Британського вторгнення, або знайомі із творчістю умовних спадкоємців, то нічого дивовижного ви й не почуєте. Але, мені здалося, що у цього альбому й не було на меті дивувати. Він емоційний, а не технічний, він експресивний, а не продуманий. І у цьому його головна магія. Чи є необхідність слухати їхні треки цілісно, а не по окремості, для мене лишилося загадкою.

Усім дякую, до зустрічі за тиждень!