корочє, вихідні дані: моя мама вже декілька років в курсі шо я живу з дівчиною, але вважала шо в мене бєди з башкой і тупо ігнорувала той факт, шо я живу не сама. ніколи за 2,5 роки не питала і взагалі ніяк не видавала, що є десь хтось окрім мене в моєму просторі :) так ми жили нормально собі, я на неї не тиснула з цим, поки не почалась війна і вона не почала мене зайобувать, шо треба виїхать, і тут я вже психанула і сказала, шо МИ виїхать зараз не можем. далі від цього моменту питання і далі не ставились, але вже я спокійно могла говорити про НАШІ плани. так от, розв’язка історії: моя ма приїхала зі Швейцарії додому, щоб забрати речі та зробити все, що в Україні зазвичай дешево та якісно, в тому числі і полікувати зуби. і тут в телефонній розмові про те, чому ми обидві з Мусіком не бажаємо кинути роботу в Києві, з’ясувалося, що Мусік – стоматолог. та ще й не абиякий, а саме той, який мамі і потрібен – пародонтолог. ну от і всьо :) дві хвилини, в які вона з гомофобки перетворилася на жіночку, яка ото на фотці зверху розглядає на ноутбуці свій план лікування та милесенько травить смішні байки 🥰😁