…і все одно, не дивлячись на цей жах, холод та все темне, що приносить із собою цей зимовий період лихоліття, я все одно залишаюся відьмою Темряви. я горюю з усіма, я так само, як й инші, боюся, що Темрява поглине мене (хто не боїться цього, той просто юродивий або дурень), я не менше инших (а як показує практика – то ще й більше) підстилаю собі соломки на цей час. але це моє середовище. воно мене надихає, підживлює мене, дає мені відчуття важливості кожного дня. я відчуваю мороз на своїй шкірі, холод в пальцях ніг, боязно озираючись, іду по неосвітленій вулиці, нервую і сумую, коли вимикають світло. і я живу, я дихаю повними грудьми, я пропускаю цю всюдисущу смерть крізь себе, відчуваю, як вона торкається кожної клітинки в мені, і, таким чином, відчуваю кожну клітину. я народилась у колисці безмісячної Ночі, мабуть ❤️‍🩹