я відчуваю неймовірну відповідальність за все те, що відбувалося і відбувається у моїй країні. не провину, а саме відповідальність – вона емоційно ніяк не заряджена, а просто є. я знаю, що серед мільйонів українців я також відповідальна за ті моменти, в яких «можна б було краще». я була підлітком, яка не розуміла «про шо там вапщє той майдан», я не замислювалась над мовним питанням, я не піднімала зі знайомими та підписникам важливі політичні теми. і я дуже добре вмію визнавати відповідальність та нести її, правда. тож я і далі продовжую відчувати її – не звинувачуватись, не шукати крайніх, а кожного дня питати себе: «що я можу зробити сьогодні для себе і для країни, щоб у майбутньому я воліла тут жити не тільки серцем, а й розумом?» і роблю. трошки читаю, трошки вбираю в себе історії – від Майдану і до сьогодення, трошки більше переходжу на українську. і намагаюся передавати це далі – не насильницькі спроби зліпити з себе українку (бо то буде шараварщіна🤡), а сили інтегрувати нову важливу идентичність і перетворити її на вічну зброю.