#фотодня Батьки балетмейстера Сергія Лифаря. Востаннє він бачився з ними перед еміграцією до Парижа з радянського Києва, після Лютневої революції. Йому було 18 років. Повернутися додому він зміг лише 40 років потому. Про цю щемливу подорож він згадував потім у своїх мемуарах: «Я знову побачив рідний дім. А нагорі в моїй пам’яті виринає моя мати – не святкового вечора, коли вона була така гарна, у вінку з квітів, у намисті й вишитому корсажі, а під час прощання, коли усміхається крізь сльози, а я прямую назустріч своїй долі. Я побував на кладовищі, де вони спочивають поруч. Від болючої туги я впав навколішки. Я сказав до них: "Це я, ваш Сергій, ваш Сергунчик. Я танцював у всьому світі, але ви, найближчі люди, ніколи цього не бачили!» Уявляєте, якби росії не існувало, і вона не знищила б нашу інтелігенцію, а ті хто емігрував — реалізували свої таланти вдома, а не десь по світах…