Казка про лисенятко, яке не вміло говорити «НІ» Жило на світі лисеня на ім’я Рубік. Воно був дуже ввічливим і не вміло говорити «ні». Настала осінь і в Дикому лісі виросло багато грибів: рижиків, підберезників, маслюків. «Треба зробити запаси на зиму», – подумало Лисеня, прокинувшись рано вранці. Воно поклало в рюкзак бутерброд з ковбасою і термос з гарячим чаєм, взяло кошик і відправилося за грибами. Рубік був кращим грибником в Дикому лісі. Не минуло й двох годин, як він набрав повний кошик молодих міцних грибів. «Відпочину-но перед зворотною дорогою», – вирішив Рубік. Він сів на пень і дістав чай ​​з бутербродом. – Смачного! – з кущів вийшов друг лисеняти – їжачок. – Дякую! Їжачок заглянув в кошик Рубика. – Ух ти! Відмінний улов! Поділишся зі мною? А то я ходжу по лісі дуже довго, але жодного хорошого гриба не знайшов. Одні поганки і старі червиві гриби трапляються. Ось! – Їжачок сунув під ніс лисеняти порожню корзину. – Добре, – Рубік поклав у кошик друга кілька грибів. Лисенятку не хотілося сперечатися і воно покірно висипало всі гриби в кошик їжачка. – От дякую! Виручив! – Їжачок поплескав лисеня по плечу і пішов далі. Лисеня повернулося додому з порожньою корзиною. «Хотів сьогодні посмажити гриби, але, видно, доведеться без вечері лягти спати, – з сумом подумав він. – Аби встигнути запаси зробити до холодів, а інакше – біда ». На наступний ранок лисеня знову відправилося в ліс. Коли кошик наповнилася грибами, Рубік приліг відпочити під розлогою вербою. «Фух! Втомився! Непогано було б підкріпитися », – Він дістав з рюкзака термос з чаєм і вівсяне печиво. – Смачного! – З кущів вистрибнув ще один друг лисенятка – зайчик. – Дякую! – Їжачок розповів, що ти вчора йому грибів дав. А мені даси? – Зайчик простягнув лисенятку порожню корзину. – Добре, – Рубік поклав у кошик друга кілька грибів. – Їжачку, значить, цілу корзину, а мені – всього пару грибочків? – ображено надув губи зайчик. – Ой, як здорово! Дякую! – Зайчик потиснув лапу лисеняти і поскакав далі. І знову лисеня повернуться додому ні з чим. “Ох ох! Що ж я наробив! – схопився він за голову. – Час іде, а мій льох порожній! Ох ох! Не пережити мені довгу морозну зиму! » Тут до лисеняти зайшов в гості сусід – старий бобер. – Чого такий невеселий? – запитав він. І Рубік розповів все, як є. – Чому їжачок і зайчик не збирали гриби самі? Вони нездорові? – Вони в повному порядку … – Тоді треба було їм ввічливо відмовити. Чи тобі не потрібні гриби? – Ще й як потрібні! – з жаром відповіло лисеня. – Але я не хотів, щоб про мене подумали погано. Я злякався, що можу втратити друзів. – Якщо друзі справжні, вони зрозуміють відмову. Якщо ні, не велика втрата! – махнув лапою бобер. На третій ранок лисеня взяло два кошики і знову відправилося за грибами. Як тільки кошики наповнилися, Рубік поспішив додому. Але не тут-то було! Лисенятку знову зустрілися друзі. На цей раз їжачок і зайчик разом ганяли по лісі м’яч. – Ці кошики з грибами для нас? – Не дочекавшись відповіді, зайчик кинувся до одного з кошиків. «Я більше не можу повернутися додому з порожніми кошиками!» – твердо вирішило лисеня. Набравши повні груди повітря, він випалив: – Ні! Ці гриби для мене. Якщо я ще раз віддам свій улов, то не зможу зробити запаси і взимку помру з голоду. Друзі на секунду завмерли, ніби крижані статуї. А потім їжачок сказав: – Вибач, Рубік. Ми більше не будемо тобі докучати. – Угу, – додав зайчик. Лисеня не могло повірити своїм вухам. – Ви … ви … на мене не гніваєтесь? Ми … ми … все ще друзі? – Звичайно друзі! – посміхнувся їжачок. – Ми з зайчиком подумали, що у кращого грибника Дикого лісу льох ломиться від запасів! Але виявилося все інакше. Добре що ти сказав про це, адже ми зовсім не хочемо, щоб наш друг помер з голоду. – Точно! – підтвердив зайчик. Автор Тетяна Нененко.