ТЕРАПЕВТИЧНА КАЗКА ПРО СТРАХ ТЕМРЯВИ “ТИМОШКА І ТЕМРЯВА” В одному місті не дуже великому, але й не дуже маленькому, дуже схожому на те, де живеш ти, жив-був хлопчик. Звали його Тимофій, а батьки та друзі називали його Тимошка. Був Тимошка дуже хорошим хлопчиком, мав багато друзів, завжди був радий допомогти іншим і нічого не боявся. Вірніше, майже нічого не боявся, крім темряви. Де б він не був, у що б не грав, як тільки починало темніти, він відразу поспішав додому, ближче до мами і тата. Та й спати він не лягав, поки мама не запалювала настільну лампу біля ліжка. Вночі хлопчик з кімнати своєї вийти боявся. Якщо треба було сходити за водою або в туалет, він відразу кликав маму. – І чого ти боїшся? – Питала його мама. – Тут же нічого і нікого немає! – Як немає? А темрява ?! – Відповів хлопчик. Але одного разу сталася з Тимошкою така от історія: Одного літнього вечора грав він з хлопцями в м’яч, в сусідньому дворі. Загрався, та й не помітив, що почало темніти. А коли помітив, що вже сутінки згущуються, відразу ж кинувся додому. Для того, щоб потрапити у свій двір, треба було пройти під мостом. Так ось, пробігаючи під тим самим мостом, хлопчик почув, що над його головою хтось плаче. Підняв він голову і побачив, що на мосту сидить маленька дівчинка, приблизно його віку. Вона-то і плакала. Сльози текли по її худеньких щоках і падали на коротку сіру сукню. -Ох, бідна! – Подумав хлопчик. – Напевно вона забралася туди, а злізти не може. Ось і плаче. Оскільки Тимошка був добрий і сміливий хлопчик, він, звичайно, вирішив дівчинці допомогти і став забиратися на міст. Він навіть про темряву ненадовго забув, так йому шкода бідолаху стало. Через хвилину Тимошка вже сидів поруч з нею. – Ти чого плачеш, боїшся? Давай руку, я допоможу тобі спуститися! – Я не боюся спускатися. Я через інше плачу, – тихо відповіла дівчинка. – Так чому ж ти плачеш? Може, я все-таки допоможу? – Я плачу, бо зі мною дружити ніхто не хоче. Всі мене бояться, – пояснила дівчинка. – Як бояться? Чого тебе бояться ?! Кому ти можеш шкоду заподіяти? – Здивувався хлопчик. – Не знаю кому, але всі мене бояться. А мені так хочеться мати друзів! – Так давай я буду твоїм другом! – Запропонував Тимошка. – Як тебе звати? – Темрява, – відповіла дівчинка. – Як Темрява ?! Та сама Темрява, що вночі буває? – Здригнувся хлопчик. – Так, та сама. Ось бачиш, і ти злякався, і дружити більше не хочеш. А я ж нічого поганого не роблю. Тільки приходжу на землю, коли заходить Сонце, як мене вчили мої батьки, мама Темна Ніч і тато Король Сутінків. – А ти, правда, нічого поганого не робиш? – Запитав Тимошка тремтячим голосом. – Правда, нічого поганого! – Відповіла Темрява. – Але я все-таки все ще тебе боюся. Що ж робити?! – Хлопчик не знав, як вчинити. Йому було шкода Темряву, але ж він її боявся. Навіть відсунувся трохи. Темрява і Тимошка сиділи на мосту, дивилися один на одного і не знали, що робити, як допомогти один одному. Раптом Місяць, який спостерігав за ними з висоти, спустився нижче і заговорив: – Я знаю, як вам допомогти. Вам все-таки треба подружитися. Тоді у Темряви буде друг, і вона не буде так засмучуватися, а ти Тимошка перестанеш її боятися. Адже ми не боїмося своїх друзів! Так? Темрява і Тимошка вислухали пораду Місяця і їм здалося, що він правий. – Ну, давай, подружимося! – Запропонував хлопчик. – Давай! – Погодилася Темрява і простягнула йому свою руку, а Тимошка посміхнувся їй і простягнув свою. – А тепер мені додому пора, – сказав хлопчик. – Адже вже дуже пізно. Мама переживає, я ж завжди завидна повертаюся. – А давай я тебе до будинку проведу! – Запропонувала Темрява. І вони пішли по вулиці, хлопчик Тимошка і його подруга Темрява. І Тимошці було ні крапельки не страшно.