Мене питають, про які сценарії «неминучої катастрофи» йдеться, коли я, наприклад, кажу про зростаючу диспропорцію щодо збільшення світового державного боргу у порівнянні з темпами зростання світової економіки. По-перше, я не вважаю, що це суто економічне питання. Воно значно глибше і охоплює всі без виключення сфери діяльності людини в межах сучасної цивілізації. Це питання про систему і про одну з тих моделей, яку було обрано для економічного існування суб’єктів (всередені цієї системи). Тобто, економіка - це лише верхівка айсбергу, його найменша частина, що знаходиться на поверхні. Без розуміння всєї системи ви не тільки не зможете змінити модель, але навіть будете нездатні пофіксити проблеми суто економічного рівня. Що, власне, і відбувається. По-друге, це взагалі не «проблема зростання», тобто надмірного зростання боргу чи, навпаки, недостатнього зростання ВВП. Це проблема розвитку. Якщо простими словами, це парадокс, коли вирішуючи одні проблеми, ми створюємо інші у зростаючому темпі. І це не єдина проблема розвитку. Є ще дві, про які я написав велику статтю декілька років тому. На рівні моделі рішення проблем розвитку не існує. На рівні системи все можливо… майже все, але сучасний світ, на жаль не знашов навіть робочих концепцій, які б могли дати відповідь. Щодо сценаріїв «неминучої катастрофи». Таких сценаріїв, тобто, варіантів збігу обставин і причинно-наслідкових паттернів багато, але якщо ви маєте на увазі глибину руйнівного впливу, то це може бути навіть гірше, ніж відомі аналогії з часів «Великої депресії», тільки ж, звісно з новими більш сучасними рисами… Але найцікавіше питання в тому, що насправді все це (катастрофічне) вже сталося, але оскільки ми зараз маємо принципово іншу світову політичну і, що головне, соціальну систему, ми не відчуваємо такі ж руйнівні наслідки, які миттєво матеріалізувалися в 20-30 роки ХХ століття… руйнівний ефект розтягнули у часі і зараз, в певному сенсі, протягом останніх 20-25 років ми всі живемо в економічній матриці)) @komyza