Про те, як я майже став «інвестором» в бізнес доставки 15 років тому Ця історія – про мою першу спробу в ресторанному бізнесі. Звісно, невдалу. 2007-ий рік. Я вже кілька років як перестав займатися маркетингом і повністю змінив сферу діяльності: свою творчість я реалізовував в тому, що скуповував будинки та квартири, робив в них ремонт та потім продавав або здавав в оренду. Великі гроші, і ніби легкі. Банки охоче давали кредити під все це, ринок зростав, я оперував сотнями тисяч доларів на місяць і наївно думав, що тепер я сам можу інвестувати в якійсь бізнес. Це була ілюзія, бо між обіговими коштами та капіталом, який я міг вивести з бізнесу та інвестувати в інший – ще й яка різниця. Але тоді я не уявляв, що щось може піти не так. З індустрією для інвестицій визначився не одразу. Так, я скуповував компакт-диски з програмами Гордона Рамзі та Джеймі Олівера, багато і з задоволенням готував для друзів, але за межі хобі, творчості це не виходило. А от друзі в моїй компанії вже експериментували. Один з них, Олег, розвивав сервіс доставки для великої ресторанної мережі і думав вже про свій бізнес. Пробував купити європейську франшизу буланжері. Врешті, вирішив запуститу власну доставку азійської їжі. Мені запропонував стати інвестором та закривати питання, пов’язані з маркетингом. Літо 2008-ого. Я погоджуюся. Що може піти не так? Ми знаходимо приміщення в центрі міста, я вкладаю гроші в залог. Замовляю у знайомого дизайнера крутий брендинг. Чекаю, коли «гроші будуть робити гроші». Чекав не довго. Осінь. Криза. І все несеться в прірву з шаленою швидкістю. Вартість нерухомості падає в 4-5 разів, бульбашка лопається і залишає мене з купою зобов’язань перед банками і новим бізнесом, в який я почав вкладати гроші, але не міг інвестувати в нього надалі, аби повноцінно його запустити. Тож свою долю в цьому бізнесі я продав Олегу ще до того, як ми встигли стартувати. З приміщенням, в яке були закладені гроші, теж нічого не вийшло. І весь найближчий час я мав використовувати весь свій творчій потенціал, щоб придумувати, як реструктуризувати борги. І вже просто як друг спостерігав за тим, як Олег запустив бізнес, який досить успішно працював. Такий от життєвий досвід і нагадування про те, що якщо ти хочеш інвестувати в бізнес, у тебе має бути необхідна сума «на руках», бажано ще 20-50% зверху з розрахунком на форс-мажори. Інвестувати останні або вірити в те, що за потреби «можна знайти гроші», перекинувши з іншого бізнесу – дуже непевний шлях. На цьому моя історія в ресторанному бізнесі могла б закінчитися, не розпочавшись, але вже за рік друзі нагадали, що й них є заміський ресторан і вони шукають, хто б допоміг з ним… Але про це – в наступних постах.