​​Як ми навчили цілу країну їсти устриці та полюбляти морепродукти 🥂🐚🦐 Пам’ятаєте, років 8-10-15 тому устриці були атрибутом «важкого люксу»? Не для всіх. Вони подавалися в закладах з дорогими люстрами та вважалися шиком. Мені завжди було цікаво: як так? Чому в Європі можна за кілька євро знайти свіжі морепродукти на маркетах та в кафе, чому я можу посеред міста зустріти студентів / пенсіонерів / будь-кого з келихом в одній руці та з устрицею – в іншій? І чому це неможливо в Києві? Не було попиту? Так, бо в 2000-их у більшості людей в голові навіть не було файлу, що так можна. Не було пропозиції? Так, тому що попит на такий продукт створювала лише дуже маленька за обсягами категорія заможних людей. Замкнене коло. Тож я вирішив його розірвати. Звісно, всі вважали, що я трохи… дивний. Мріяв побачили картинку «як в Європі»: пікнік, красиві люди відпочивають, обирають, в якому соусі приготувати для них лобстера на грилі, щоб тисячами відкривалися устриці, щоб черги, любов і нова сіфуд-культура. Мені знадобилося кілька років, щоб зробити це реальністю. Для цього потрібно було просто кілька разів ризикнути. Наприклад, домовитися з міжнародними постачальниками про нижчі ціни за умови викупу нереального на той момент для українського ринку обсягу продукції. І, звісно, придумати, як ми цей обсяг продамо. Рішення: не чекати на відкриття сіфуд-ресторанів, а протестувати гіпотезу «в полі». Тобто на траві. Поставити нереальні ціни і покликати пів міста на пікнік. Навіть спеціально знайшов меню наших open airів: устриця – 29 гривень, Prosecco – 29 гривень, дві клешні краба – 39, половина лобстера – 89. Це 2014 рік. Це був розрив. Здається, тоді через нас навіть трохи зупинився дорожній рух у місті. Тут були всі: зірки та студенти. Дотепер люди пишуть «Свою першу устрицю я спробувала у Борисова». Так ми перевірили гіпотезу. А потім просто заклали той самий підхід на рівні бізнес-моделі наших QSR-ресторанів. Спочатку – в «Білому Наливі». Зібрали кілометрові черги за устрицями по 1 євро. А потім – в Mushlya з меню, в якому весь асортимент морепродуктів – булоти, дикі аргентинські та білоногі креветки,  казанки мідій, сендвічі зі стейком тунця – коштує 1-2-3 євро. Тепер ніхто не дивується, коли в Івано-Франківську та в Києві, в Чернівцях та Одесі, і ще у 20 різних містах бачить людей, які «як в Європі» можуть дозволити собі в будній день випити келих сидру або білого сухого і закусити «устричкою». Крім десятків наших закладів, з’явилися інші бренди, які почали працювати в цій категорії. Те, що здавалося неможливим, стало нормою. І зараз ми вже розвинули наші seefood-концепції настільки, що готові не тільки скласти конкуренцію, але й подати приклад європейцям. Звісно, з нашими партнерами-франчайзі. Нижче за посиланням: наша пропозиція з відкриття Mushlya в будь-якій точці Європи та орієнтовна бізнес-модель.