Нещодавно я написав для одного заходу великий текст про політичну культуру сучасної України. Про її особливості та парадокси. Якщо звести його до кількох речень, то наша політична культура формується вже понад сотню років, але водночас вона перебуває ледь не в стадії зародка. Як так вийшло? Гіпотез може бути багато, істинну причину не встановлено, хоча я переконаний, що це комплекс причин. Причому інколи ці причини були абсолютно різними для Західної, Центральної та Східної України, але так склалося, що всі три шляхи привели до однієї і тієї ж точки на виході. З політичною культурою в нас усе погано. Зате дуже добре із свідомістю. Тому найчастіше, люди переконані, що у нас все з цим чудово, а Україна - світовий флагман політичного життя, а наші люди найсвідоміші зі свідомих (щоправда, не всі, а тільки ті, хто поділяє погляди Спостерігача). І ось, якщо ще кілька років тому я говорив, що більшість наших співгромадян чекають Месію, який прийде і просто зробить добре. Причому і всій країні, і особисто їм. Бажано, без участі цих самих громадян. Ну хіба що там на вибори сходити, навпроти імені Месії галочку поставити. "Все, що міг, Яшенько, все що міг", - як говорилося в старому єврейському анекдоті. Варіант, що треба щось робити самому, а добре може бути твоїм дітям або навіть онукам (а може й не бути, між іншим!), взагалі не розглядався. То зараз я схильний до того, що ситуація ще гірша. Не беруся судити чи стала вона ще гіршою, чи просто я був кращої думки. Та й не важливо це. Сьогодні наші люди, здебільшого, готові голосувати навіть не за Месію, а за того, хто пообіцяє хоч щось. Якщо вигадувати якусь трешову аналогію, то уявіть, що батьки віддають дитину в дитячий табір, а директор їм каже: "У нас найкращі вихователі! Вони навіть не будуть ґвалтувати дітей! Ну, тобто, звісно, ми не можемо цього прямо на 100% гарантувати, але ми їх попередили, що буде за таке лаяти, а то й навіть звільняти!". Треш? Треш! Але перенесіть на передвиборчі обіцянки будь-якої влади за останні 20 років (більш ранні терміни я не беру, там узагалі дичина була в цьому плані), і ви побачите, що обіцянки були саме такого порядку. І найцікавіше, що це проблема не у владі. Вони обіцяють те, що хоче чути виборець. І поводяться рівно так, як їм дозволяють поводитися. І я зараз не про якусь конкретну політичну силу, я про ситуацію загалом. Вона для всіх однакова. Я взагалі схиляюся до думки, що в нас вибори одного разу перейдуть із політичного поля в теологічно-містичне. Адже немає запиту на ефективних менеджерів, є запит на Месій. Просто планка в Месії з кожним разом усе нижча й нижча. Настане час, коли різні експерти, які ненав'язливо просувають потрібних кандидатів у публічній площині, казатимуть: "Ну, зате він не сситься під себе!" і це буде вагомий аргумент на тлі опонентів. Тут має бути якийсь висновок. Але цей висновок буде розміром із невелику наукову статтю. Хоча, по-моєму, він очевидний. Проблема лише в тому, що не можна в один момент стати усвідомленим. А довгі шляхи і складні рішення у нас у країні ніколи в пошані не були. Ось і маємо, що маємо. І так, цей текст я написав українською, щоб ті, хто не вміє складати слова у букви, не питалися звести дискусію до «кремлівських наративів». Банальний захист від дурака.