Знову про смерть. Я думала сьогодні про те, що було б, якби кожна людина на Землі мала можливість воскресити, повернути з мертвих одну людину. Лише одну людину за все життя. Звісно, цей процес був би окреслений певними правилами (куди без них?). Наприклад, можна воскресити тільки того, кого знав особисто. Або, якщо з моменту смерті пройшло не більше трьох днів (випадкове число) чи якщо при смерті тіло людини не зазнало суттєвих шкод. Що б робили люди? Вони б написали безліч творів чи композицій, трагічних звісно, про те, як врятована від смерті невдячна людина зрадила рятівника. Або як ділема «кому подарувати шанс на друге життя — дитині або матері» звела з розуму чоловіка, жінка якого померла з немовлям під час пологів. Або як воскресла людина потім влаштувала теракт і забрала життя сотні людей. Або як через відсутність страху смерті парадоксально знецінилося б життя. Іншими словами, нічого веселого. Навіть для такої корисної «опції». Люди б все одно страждали. Будь-який наш вибір завжди неправильний. Бо ми завжди будемо думати альтернативами та «а от якби». Тому без вибору жити спокійніше. І є щось навіть заспокійливе у мантрі «все одно ми все помремо». Незворотність. Смерть, на відміну від усього, нам точно гарантована.