Рандомна думка. Що, якщо порівняти психопрактику (будь-яку, психоаналіз, психотерапію, психологічний сеанс) з умовним миттям посуду? Деякі люблять мити посуд ( =рефлексувати, обмірковувати), бо це привносить в їх життя відчуття порядку, зменшує хаос, дозволяє присвятити час собі та своєму затишку. Хтось, навпаки, ненавидить це, бо хоче провести час інакше, бо це потребує сил і терпіння. В когось, взагалі — немає на це сил, ця людина втомлена і виснажена морально і фізично, але брудний посуд ( = думки, проблеми) накопичуються, і людина буквально роками живе в смітнику з тарілок, сковорідок, затхлої води та забитих труб. І чим більше пройшло часу, чим більше посуду назбиралось — тим важче взятись наводити лад, тим більше супротив, бо така величезна купа здається просто нездоланною. Хтось, аби полегшити життя, купує посудомийну машину, яка імовірно має взяти на себе велику частку роботи з очищення тарілок. Хтось, махає на це рукою — мовляв, машина багато витрачає води, грошей на обслуговування, вона сама по собі дорога, і ЇЇ Ж ТРЕБА ВМІТИ ВИБРАТИ! (оцей вічний ресентимент “як обрати психоспеціаліста, аби не лажанути і не ретравматизуватись ще більше”). А ще, так, машина може зламатися, погано щось вимити, можливо, це просто “забаганка для багатих” і “що я, слабий чи шо, не зможу з усім цим розібратись?” І що теж важливо — посудомийна машина не наведе лад сама. Її треба завантажити посудом, тобто, до цього: самотужки розібрати тарілки, очистити від великих шматків їжі, завантажити у прилад, увімкнути його; після — розібрати. Це завжди зусилля 50/50. Важлива частина роботи буде також на людині. І тарілки все одно будуть з’являтись. Бо наші думки та проблеми — супутник того, що ми називаємо “життям”, повністю позбавитися від них ми не зможемо. Я, до речі, зараз не стала б собі купувати посудомийну машину, бо обожнюю мити посуд. І мені навіть це здається якоюсь медитацією, я можу поринути у музику та / або свої думки і взагалі не страждаю через це. Мені комфортно, коли я у комфорті (тавтологія навмисна). Я не можу жити у поганих умовах. Інший момент — коли купа тарілок буде рости непропорційно з моєю здатністю їх мити, наприклад, коли в мене буде велика родина, багато дітей та багато клопотів. Тоді я, звісно, знайду способи допомогти собі. І так, я думаю, психотерапія ще буде у моєму житті.