Починаючи з грудня 1979, деякі з близького оточення Лакана стверджували, що він намагається зберігати мовчання, щоб краще чути, розум його ясний, а слух — досконалий. Очевидно, вони ігнорували ті жахливі страждання, які спустошували його і з’являлись у спазмах його обличчя. Немає більше голосу, немає більше слів. Тоді мені довелося зустрічатися з ним. На ньому вже був відбиток глибокої безмовності, риси його обличчя стали невловимими, ніби він був десь далеко. Лакан боявся старіння, смерті, неможливості спокушати. У ньому поєднувався Дон Жуан та статуя Великого Командора. (с) Élisabeth Roudinesco. Lacan: In spite of Everything. L., N.Y.: Verso, 2014. #psychoanalysis