Думаю про те, чи розвинулася б блогосфера, якби люди просто і чесно відправляли конкретне повідомлення конкретній людині, якій вони хотіли б це повідомлення донести. Як я це відчуваю: здебільшого люди надто боязкі, аби казати про свої почуття прямо (будь-які почуття, і позитивні, і негативні). Директивність зобов’язує. Інший (реципієнт) ніби має відповісти шось, дати зворотній зв’язок, у той час як у повідомленні на широку аудиторію це легше — ти точно знаєш, шо той, кому потрібно, побачить це, а отже повідомлення дійшло до адресата, най і через огляд загалу. Я помітила за собою, що більше пишу на загал тоді, коли не можу (відчуваю супротив) сказати конкретній людині щось напряму. Останнім часом ця необхідність вже не така сильна, бо я вчусь переступати через свій супротив і одразу казати, що мене турбує / захоплює / бентежить / злить / вражає тощо. Через це відпала потреба заходити в Твітер, робити нескінченні сторі чи вентилюватись у Фейсбуці. Простота і спокій. Якщо я хочу щось писати, то тільки через бажання ділитись корисним, а не через невротичні пошуки уваги.