Восени 1978 року Жак Лакан потрапив у автомобільну аварію, керуючи своїм білим Мерседесом. Хоча психоаналітик не отримав жодної подряпини, з того моменту, як стали помічати близькі, він сильно здав. Його втома посилювалася, а мовчання тривало дедалі довше. Під час семінару “Топологія і час” 21 листопада Лакан втратив голос. Його слухачі теж залишились безмовними. За кафедрою стояла літня людина, охоплена безмірною втомою і втративша дар мови, яка протягом чверті століття зачаровувала покоління інтелектуалів та психоаналітиків. Тоді ж, малюючи на дошці вузли та інші топологічні символи, Лакан припустився помилки. Він повернувся до зали, визнав, що помилився, і пішов. “Не важливо", — почувся шепіт у залі, — “ми все одно любимо тебе". (с) Élisabeth Roudinesco. Lacan: In spite of Everything. L., N.Y.: Verso, 2014. P. 151-153. #psychoanalysis