Пережила вчора жахливішу мігрень, через яку не могла навіть сидіти. Вперше поїла о сьомій вечора, коли відпустило, пігулки не діяли (мене ними тошнило), могла тільки спати і стогнати. Сьогодні все наче й не було — прозора свідомість, ідеальне самопочуття, енергія. Метеозбій + перенавантаження, ніщо інше. В такі моменти я усвідомлюю, що наше тіло, які б навантаження воно не витримувало, які б травми не отримувало, як би не зношувалося з часом — воно таке насправді крихке. І ми не думаємо про здоров’я, коли нічого не болить. Тому якщо (особливо в такий час) ми прокинулись живими і неушкодженими — на часі відсвяткувати це і подумати про свою внутрішню силу, безмежність можливостей. І про те, як нам пощастило це мати.