Подивилась новий фільм про Ніка Кейва (“This Much I Know To Be True“, 2022). Таке насичене-солодке відчуття. Камера робить дивовижні речі, а у поєднанні з музикою викидає кудись у потойбіччя свідомості, де не існує війни, проблем реальності та неможливого. Позбавлений трагізму і довгих глибоких рефлексій (у порівнянні з попереднім “One More Time With Feeling”), цей фільм скоріше про потяг до життя, ніж до смерті. І про це свідчить навіть початок, де Кейв розповідає про своє інше хобі — кераміку, детально зупиняючись на описі серії скульптур про Диявола. Кейв конструює, породжує. Як і музику, яка звучить майже весь фільм і до створення якої також долучився бендмейт Кейва, композитор Уорен Еліс. Цей талант перетворювати хаотичні наброски в гармонічну композицію під силу тільки творчим людям: «Я насправді не маю відчуття форми та порядку. <…> Ми просто накидуємо усе, сідаємо і починаємо грати. І потім шукаємо ці цінні моменти серед годин усього записаного». Нік Кейв погоджується: «Ціла купа жахливого лайна трапляється, коли ми з Ворреном заходимо в кімнату. Але бувають такі моменти, коли воно просто... коли ми потрапляємо в цей дивний медитативний стан. Це просто тисне на щось трансцендентне. Я буквально захоплений цим. Але це лише маленькі уривки в безмежному океані лайна...» Ключовим моментом фільму, як на мене, була відповідь на питання фаната на сайті The Red Hand Files. Там кожен може поділитись історією та/або запитати в Ніка Кейва щось особисте. Музикант відповідає, але повільно, як він сам каже, «не поспішає, аби подумати над тим, що каже людина і проявити співчуття». Чоловік з суіцидальними думками спитав, як примиритись їз тим, що ти, власне, не маєш контролю над своїм життям? Коли все навколо руйнується і ти можеш просто спостерігати. «Як впоратися з тим, що я не можу контролювати своє життя? Це питання часто супроводжується почуттям зради, люті, образи, безнадії. Правда в тому, що всі ми живемо в стані небезпеки, на межі лиха. Виявляється, завіса, яка відділяє наше впорядковане життя від безладу, дуже тонка. Часом ми розуміємо, що не контролюємо ситуацію. Ми ніколи не контролювали. Ми ніколи не зможемо контролювати. Але ми не без сили. У нас завжди є свобода обирати, як ми реагуватимемо на все, що пропонує нам життя. Ви можете занепасти духом і вас затягне в цей стан. Ви можете затвердіти навколо свого нещастя і стати озлобленим. Або можете рухатися до можливості, яку вам пропонують. Це — зміни та оновлення. Тобі надається свобода обирати найкращий шлях, Біллі. Шукайте його і рухайтеся за ним. З любов’ю, Нік» Чи це не краща ілюстрація до потягу до життя? Вміння знаходити у хаосі найцінніше та свобода обирати реакцію — навички, необхідні для виживання у дорослому житті. Яке ніколи не буде контрольованим, передбачуваним чи постійно добрим до тебе. І так, фільм дуже красивий. І це ще раз нагадало те, що шлях до етики завжди лежить через естетику. Естетику мистецтва. #psymusic