На хресті слова розіп’ятий Цвяхами літер, Один,— Яким же криком ще маю кричати Крізь історії чорний вітер, Страшної епохи син? Яких ще віршів вирізувать З кривавого м’яса днів? Які породити слова? Світ встав увесь із заліза В гострих лезах огнів: Від електрики смерклися очі, Від заводів гудить голова, Безголоса душа лише хрипко регоче Та божевільне співа. Над хвилями юрб, над поверхами натовпів п’яних, Зі скель хмародряпів дивлюся в бездонну ніч. Раною рота кричу в тумани, в тумани, Просвердлюю морок вогненними свердлами віч, А пустеля людська лиш луною порожньою гука, Серце світу розмірено гупає в тілі машин; І жадного згука. Один. (с) Євген Маланюк, 1924.