Дрім оф Берлінізейшон. Неділя мала бути звичайною. Такою звичайною, як більшість неділь мого життя – прокинутись о восьмій, бо організм так звик, пролежати дві години в ліжку і на третю відкрити ліву штору на половину, випити натуральну каву на голодний шлунок і отримати заряд незрозумілої тривоги, поснідати о 14-ій і, можливо, зварити борщ на пʼять наступних ланчів. В принципі, все так сьогодні і було, окрім того шо зварився не борщ, а рамен, а ще на додачу я зібрала у 12977-ий раз ліжко за 4 роки життя в Берліні. Викидуючи сміття (так, я роблю це у неділю) я помітила чотири охуєнних глиняних вазони сумно притиснушихся до чорного hausmüll баку. Хвилину після я усвідомила, що просто стою з мішками в руках і свердлю поглядом знахідку. Я опустила мішки на землю, та гіпнотизувати вазони не перестала. Ще через хвилину вирішила все ж таки повикидати все своє сміття по різних баках, а потім обережно, з долею сумніву, підійти до вазонів. Треба тримати дистанцію, наче ці вазони випромінють ту саму гамму, а земля, що залишилась від рослин, сповнена бети. Підняла один вазон: "Ого, так він ідеальний... ого, так вони всі ідеальні!". Поклала вазон назад і підняла інший. Присіла, придивилась, піднялась, придивилась, і знову присіла. Поскладала вазони акуратно один в один і відішла на метри два. Дивлюсь. Ще через хвилину я вже йшла до свого саду з горою вазонів у руках. Може то були й не 3, а всі 15 хвилин розпусти. Дрім оф Берлінізейшон.