Привіт, малятка! Маю надію ви проводите чудову неділю й милуєтесь берлінським сніжком з чашкою кави. Я про вас не забула, ви що, ні, ні. Просто період такий. Через місяць буде 4-ий рік мого проживання в Берліні. І знаєте що, здається зараз відбувається самий пік моєї німецької адаптаціЇ – коли вже трошки навчилась маневрувати бюрократією, але все ще іноді прилітає якась хуйня на пошту у вигляді жалюгідних благань заплатити мізерний та все ще штраф. Але листи вже не викликають роздратування, та й з'являються все рідше і рідше, і вже немає тієї пристрасті як в минулі часи – схоже ці стосунки натурально і майже непомітно стираються з метушливої буденності. Та й німецька консервативність вже не збиває з пантелику, а радше викликає посмішку і милування. Так, вона носить капці з котами вдома, але вони захищають її від циститу. Мета цього листа до вас нагадати, що я думаю про вас, а також, щоб ви відмітили мою невеличку профдеформацію. Історії будуть.