Я не знаю чи існує та карма чи нє. Я схильна думати, шо так називають причинно-наслідковий зв‘язок, але як вам такий випадок… Я не любила прибирати в хаті. А хто любить, коли йому десять, на дереві халабуда, а у друга негравані денді картріджі? Підмітати раз в декілька днів, мити підлогу на карачках, шкрябати посуд – ні. Та я навіть вдома не сиджу, я на дереві і жру черешню, за шо я маю витрушувати килим? Але от я переїхала до Берліну. Живу у самому центрі міста, маю котиків, гарний (не дуже) садочок і маю прибирати кожен день, бо я хуй знаю як той пил збирається клубами і як перекотиполе несеться по коридору з однієї кімнати в іншу. – А скілька разів на тиждень ви прибираєте? – питаю в батьків. – Один раз на два тижні. Ось так я зрозуміла, що час передачі карми наступному поколіннню настав.