Падіння Трампа Те, що врешті-решт багато більш радикальних республіканців відійшли на другий план, також є серйозною невдачею для їхнього патрона Дональда Трампа. Напередодні виборів екс-президент, все ще очікуючи великої перемоги, промовчав, що  його висування у кандидати на вибори 2024 році не за горами. Час для такого маневру, якщо він вдався, був би досить зручним: демократи втратили місця, Байден хитається, а Трамп, навпаки, енергійний, спраглий до боротьби – таким, ймовірно, уявляв собі Трамп повернення. Той факт, що з цього нічого не вийшло, очевидно, настільки вплинув на нього, що, за словами Джима Акости з CNN, він був в основному зайнятий криками на свою передвиборчу команду. Проте ще важчим для Трампа, ніж невдача його «обраних» кандидатів, був неймовірний результат губернатора Флориди Рона ДеСантіса, який дав один із небагатьох республіканських проблисків надії у своєму густонаселеному та економічно сильному штаті. У 2018 році він отримав місце губернатора лише з перевагою в 33 000 голосів, але тепер отримав понад півтора мільйона – неймовірний успіх, який не лише дав республіканцям три додаткові місця в Конгресі, але й змістив баланс сил у партії далі на південь. Для Трампа є образливим, що претензії на лідерство в партії йому висуває наймолодший губернатор Америки – їх розділяють 32 роки, що є скалкою в оці екс-президента. Зрештою, ДеСантіс, ветеран Іраку та випускник Єльського університету, є не лише успішним і популярним у серед республіканського ядра та партії, але й здатним бути так само харизматичним як і екс-президент.  У цьому сенсі він справді «кращий Трамп». «Гірший Трамп», коли справа доходить до партійного керівництва, очевидно, бачить напад як найкращий захист перед обличчям постійно зростаючого тиску та конкуренції. Його нападки на молодого губернатора можна розглядати як звичайну суміш самопохвалення та всесторонньої атаки, а також як ознаку надмірного неспокою, натяк з боку Трампа, що він більше не тримає кермо і втрачає впевненість в своїх силах.  Поки курс Трампа обіцяв успіх партійцям, гра велася через необхідність. Тепер, однак, з третьою невдачею поспіль після 2018 і 2020 років почали гостритись  ножі у республіканців. І в певний момент знайдеться рішучий Брут, який завдасть першого смертельного удару старіючому Цезарю. Це, звісно, ​​не означає, що такий удар повинен статися.  Незважаючи на всі ці перспективи, демократам було б доцільно на час зменшити свій святковий настрій: «червона хвиля», можливо, не відбулася цього року, але втрата  голосів в традиційних оплотах таких як виборці латиноамериканського та азіатського походження повинні змусити керівництво замислитись. Те ж саме стосується того факту, що навіть мінімальна поразка в боротьбі за Палату представників все одно лишається поразкою. Лідеру республіканської більшості Кевіну Маккарті буде важко утримати таку незначну більшість, але якщо щось об’єднує його фракцію, то це різке неприйняття порядку денного Байдена.  У будь-якому випадку, президенту, який і так бореться з численними перешкодами, буде ще важче проштовхнути свою амбітну програму реформ.  Ті передвиборчі обіцянки, які були відкладені через постковідні інвестиційні пакети, тепер знаходяться під загрозою повністю відійти на другий план.  Щодо 2024 року можна лише сказати: все можливо. @@petrarchy