Данило Подибайло з Маріуполя змалечку ріс патріотом. Його мама — волонтерка — створила і очолила громадський центр “Новий Маріуполь”, а сина жартома називали “сином полку”, адже більшість свого часу хлопець проводив саме у громадському просторі. Брав участь у мітингах, писав і співав пісні під гітару, а ще він був одним із найкращих у Маріуполі майстрів з освітлення сцени та звукорежисером, вивчав IT. Після війни мріяв запустити власний стартап та видати свої книжки. Широкомасштабне вторгнення застало Данила в Маріуполі. Він залишився в місті та допомагав ЗСУ. Дивом йому вдалося вибратися з блокадного міста — хлопець зміг пройти всі допити окупантів. Щойно він дістався до підконтрольної України, вступив до лав тероборони. Обороняв Київщину, брав участь у деокупації Харківщини, тримав оборону Бахмута. Побратими Данила розповідають, що він і його друг з позивним “Раста” допомагали вибивати тили та резерви російських загарбників у Кліщіївці. Це дозволило просуватися флангам. Але в одному бою хлопці загинули.